На катедрі української мови Львівської політехніки завершилася робота з виконання наукового дослідження «Вивчення теми Голодомору в Україні 1932–1933 рр. крізь призму творчости українських письменників-емігрантів (на матеріялі творів Михайла Ситника)» в межах роботи над ґрантом на дослідження від Консорціуму досліджень Голодомору Канадського інституту українських студій. У підсумку – низка публікацій з цієї проблематики та актуальна відеопрезентація «Голодомор 1932–1933 років очима поета».
Керівниця проєкту – завідувачка катедри української мови Зоряна Куньч наголошує: «Висвітлення теми Голодомору 1932–1933 років у творчості українських письменників набуває особливої актуальности в сучасних умовах протистояння агресивній московсько-шовіністичній навалі на Україну та загалом на європейські демократичні цінності, позаяк дає змогу осмислити згубні наслідки панування тоталітарного московського режиму на українських землях, а також продемонструвати непереборне прагнення українців до свободи й боротьби з підступним і жорстоким ворогом. Ця тема особливо яскраво виявляє себе у творчій спадщині очевидця цих трагічних подій і полум’яного українського патріота Михайла Ситника (1920–1959) – видатного поета-лірика, публіциста, журналіста, редактора українських часописів воєнного періоду, який послідовно впродовж своєї короткої творчої біографії вдавався до осмислення й художнього відображення періоду Голодомору 1932–1933 років та його наслідків».
Визначальною рисою творчої манери Михайла Ситника є детальне й точне відтворення реалій часу, в якому він живе, відтак змалювання жахіть періоду Голодомору характеризується реалістичністю, навіть натуралістичністю. З метою художнього увиразнення творчої ідеї автор виводить і мистецьки осмислює низку опозиційних концептів, як-от:
- художніх образів чесних, порядних, дотепних селян і жорстоких, тупих, брехливих зайд-«гепеушників»;
- образних картин квітучого українського села і побитих бідою, спорожнілих, «зарослих лободою» дворів 1933 року;
- спокою та гармонії вільного життя діда з онуком і приречености існування замучених голодом селян;
- лінії поведінки двох художніх образів – головного героя твору діда і більшовицького прислужника Тимка;
- Правди, яка, протистаючи Неправді, «душу виверне на світ».
Сила духу українського народу виливається в слово – величну зброю в руках пригноблених, зморених голодом людей. Автор змальовує, з одного боку, розгубленість і безпорадність большевицької влади, яка спромоглася хіба що підступно оголосити «врагом народа» свого ж посіпаку, а з другого, опір селян, які мають мужність відверто сміятися в очі своїм катам і виявляють згуртованість у боротьбі за виживання. М. Ситник виводить перед читачами образ народного месника – мужнього, шляхетного, щирого, дотепного діда, який силою слова веде боротьбу за утвердження Правди.
Художній доробок Михайла Ситника не лише залишив помітний слід в українській літературі, а й сприяє тяглості історичної пам’яти, його творчість, така актуальна в умовах нинішньої російсько-української війни, викликає палкий відгук у серцях читачів.
