Американець Гленн Андерсон понад два роки працює у Львівській політехніці як волонтер Корпусу миру. За цей час він полюбив Україну, особливо Львів. Гленн носить вишиванки, на шиї – тризуб, а на його торбі – напис: «Коли, як не зараз? Хто, як не ми?». За цей час Гленн так полюбив Україну, що не впевнений, чи захоче після завершення терміну волонтерення повертатися до рідного Орландо.
Знайомство з Україною
Гленн – надзвичайно позитивна і відкрита людина. Це помітно з перших секунд спілкування з ним. Під час розмови він деякі слова говорить українською та розуміє окремі мої фрази. Любить їздити в Карпати, де теж запам’ятовує слова місцевого діалекту. Коли випала нагода орендувати бандуру – охоче вчився на ній грати. Пан Андерсон полюбив Україну серцем. Полюбив її культуру, звичаї, людей.
Вперше приїхав до України 20 років тому, з батьками, які були релігійними місіонерами та засновували дитячий притулок у Сумах. Коли під час волонтерства в Україні від Корпусу миру знову прибув до цього міста, то зауважив, що воно стало більш патріотичним, зрештою, як і вся Україна, тимчасом як на початку становлення незалежності українці намагалися з’ясувати, хто вони є. За ці два з половиною роки Гленн побував у Києві, Чернігові, Мукачевому, Одесі, Вінниці, Івано-Франківську. І всюди спостерігає гордість людей за те, що вони українці.
У Львівській політехніці
Коли Гленну, вчителеві історії з майже 30-річним стажем, випала нагода як представникові Корпусу миру поїхати до України, він охоче погодився. Пригадує, прибув сюди 21 вересня 2016 року. Це був День миру в Україні, сприятливий, щоб розпочати тут працю. Перші два місяці – стажування у Чернігові. А далі – розподіл 75-ти волонтерів по різних освітніх закладах, установах, громадських спільнотах, неурядових організаціях, аби організовувати там заняття з англійської мови. Найбільше всі хотіли потрапити до Львова, тому мій співрозмовник вважає, що йому пощастило.
У Львівській політехніці його діяльність розмаїта. До прикладу, у парі з викладачем англійської організовує і проводить заняття для студентів. Також він працює у трьох англійських клубах – для студентів, викладачів, інших працівників. Гленн жартома каже: «Моя робота – говорити. Люди люблять мене за те, що говорю». Торік організував два англійські клуби для школярів. Цього року ще з одним волонтером почав тренінги для викладачів інших університетів. Організовує для викладачів та їхніх дітей англійськомовні літні та зимові школи у таборі «Політехнік-4» у Зозулях. Інші волонтери йому допомагають.
– Які маєте враження від студентів Політехніки?
– Українські студенти дуже милі, добрі, відкриті, цінують, що ти з ними займаєшся. Вони люблять свої родини, прив’язані до них. А ще – не хочу ображати американських студентів, бо люблю їх, – але їх, порівняно з вашими, важче здивувати.
Гленн проживає неподалік Політехніки. Але перші шість місяців, за умовами свого волонтерства, жив у багатодітній сім’ї. На той час там було шестеро дітей, нині – семеро. Гленнові було з ними комфортно, адже дуже любить дітей. Він так здружився з ними, що досі відвідує їх щонеділі, зустрічає з ними всі свята, ходить на дні народження та урочисті причастя їхніх дітей, їздить з ними у село та навіть допомагає копати картоплю.
У вільний час пан Андерсон ходить на концерти, у театри, кіно. Може зробити подарунок усім колегам кафедри – купити квитки до театру. І не пропускає жодної прем’єри українського кіно. А одне з його улюблених занять на дозвіллі – взяти до рук мапи Львова і мандрувати цікавими місцями. Особливо його надихає Шевченківський гай (вважає, що там гарно було б організовувати українське весілля), Личаківський цвинтар (там дуже тихо і спокійно). Тому коли хтось із його американських друзів приїздить до Львова – веде їх туди. Ну а львівський транспорт вважає викликом усім мешканцям.
Він хотів би, щоб українці були більше впевнені в тому, що можуть щось змінити, щоб їхня філософія була, як його кредо: «Хто, як не ми?».
Львів як друга домівка
Після двох років волонтери Корпусу миру можуть продовжити свою працю в Україні ще на півроку чи на рік. Гленн продовжив максимально – на рік. Каже, що більшість його колег зробили так само. Це найбільша кількість волонтерів, які за весь час діяльності Корпусу миру захотіли залишитися в Україні. Гленн у Львові почувається комфортно. Навіть коли за цей час на коротко їздив до Польщі чи до Америки, то сумував, як каже, за своєю другою домівкою.
Кафедра іноземних мов теж стала для Гленна родиною. До дня народження колеги підготували йому альбом з фотографіями всіх яскравих митей перебування волонтера в Україні. У вітальному слові завідувачка кафедри Наталія Мукан написала: «…наше життя – це потяг, який мчить від станції до станції, на кожній з яких заходять та виходять пасажири. Деяких з них ми навіть не помічаємо, інші ж заходять до купе і наповнюють наше життя новими помислами й почуттями, новим досвідом і роздумами. І я думаю, що цей другий варіант про тебе, Гленне».
