2 червня 2018 року відбувся представницький Форум випускників Львівської політехніки різних поколінь. У його організаторів, щоправда, попри широке інформування про великий збір вихованців Університету, були побоювання, чи відгукнуться вони і прийдуть на зустріч зі своєю молодістю. Та ці побоювання виявились марними. Велика актова зала першого навчального корпусу Університету була вщерть заповнена. Загалом зареєструвалися понад 780 випускників.
Насамперед зал привітав оплесками найстарішого серед присутніх – випускника будівельного факультету 1953 року Богдана Гнідця, нині професора Інституту будівництва та інженерії довкілля. Ще й зараз він успішно викладає та генерує нові ідеї.
Теплим, душевним було вітальне слово до присутніх ректора Львівської політехніки професора Юрія Бобала:
– Про життя кажуть – шлях, життєва дорога. Так, кожен з нас розпочинав свою життєву дорогу у різних куточках України. І всі ці життєві дороги перетнулися на певний час в одній точці – у Львівській політехніці, щоб потім знову розійтися, розлетітися у різних напрямках. Але пам’ять серця дивовижна річ: вона знову й знову повертає нас у стіни нашої Альма-матер…
Навчаюсь у Львівській політехніці, ми перебували в особливій атмосфері, що створювалася найдостойнішими людьми. Тут нас вчили розуміти життя та його справжні цінності, розрізняти істинне від хибного, основне від другорядного. Спілкування з непересічними людьми – як з викладачами, так і однокурсниками, та безліч подій, що припадали на долю кожного, гартували наш характер і стали справжньою школою життя. Львівська політехніка навчила нас вчитися впродовж усього життя.
Ректор вважав за доцільне розповісти присутнім, особливо тим, хто давно закінчив Львівську політехніку, чому додався вік Університету, який у грудні 2016 року відзначив своє 200-річчя. Промовець назвав чимало яскравих постатей, які у різні періоди історії уславили Університет. Відзначив він і ту освітню й наукову потугу, на яку перетворилася за повоєнний час Львівська політехніка. Нині у її складі 18 навчально-наукових інститутів, 10 коледжів, 35 тисяч студентів, 350 докторів наук і професорів, 1300 кандидатів наук. Від 2017 року Львівська політехніка за рейтингами авторитетних організацій входить до числа кращих університетів України.
А завершив Юрій Бобало свою яскраву промову зверненням до випускників: «Віримо, що з вашою допомогою Львівська політехніка й надалі плекатиме ідею високої освіченості і культури, з честю і гідністю виконуватиме свою високу місію».
З вітальним словом звернувся до львівських політехніків і мер Львова, випускник радіотехнічного факультету 1995 року Андрій Садовий. Він наголосив, що сьогодні важливо зберегти мудрих і освічених людей в країні, а тому їм потрібно гарантувати достойну заробітну плату.
– Політехніка мене навчила вчитися і шукати те, що тобі треба в житті, завжди вірити у власні сили, – сказав міський голова. – Велика подяка усім викладачам, бо ця атмосфера, яка є в цих стінах, особлива. Ця атмосфера тебе форматує, бо ти заходиш в будівлі, в яких працювали, вчились люди, які творили науку, якими ми гордимось...
Найцінніше, що ми маємо в державі, – це не родовища, не об’єкти, заводи, це – люди, людський потенціал. Коли сьогодні виїжджають мудрі та освічені – це великий біль для мене особисто. Завдання – зробити все можливе, щоб ситуація змінилась. Хочу вам побажати добрих думок, добрих ідей. Людей треба любити грошима. Має бути сильна Україна. Має бути мудра Україна.
Головна мета Форуму – започаткувати традицію об’єднання різних поколінь політехніків, а їхні зусилля та прагнення спрямувати на розвиток Університету. Як наголошують організатори заходу, потрібно скерувати зусилля і ресурси на допомогу освіті та науці, сприяти становленню кваліфікованих фахівців, інтелігентів духу, які творитимуть майбутнє.
У межах Форуму відбулася низка заходів, які допомогли означити напрями дальшої співпраці Університету і його випускників. Учасники свята більше дізналися про стипендіальні програми, мали змогу започаткувати власні, стати менторами для студентів чи тренерами для науковців і працівників. Вони довідалися, як нині облаштовується простір для комфортнішого навчання та роботи політехніків, як діє новостворена Tech StartUp School тощо.
Згодом відбулися дві панельні дискусії, під час яких їхні учасники обговорили актуальні проблеми економіки, технологій, інновацій, стратегії сталого збалансованого розвитку, бізнес-освіти нового покоління, доброчинної діяльності та підтримки освіти в Україні тощо.
Спікерами першої дискусії «Глобальні тенденції сьогодення: шлях до успіху» стали завідувачка кафедри зовнішньоекономічної і митної діяльності Університету професор Ольга Мельник, засновник Києво-Могилянської бізнес-школи, екс-міністр економічного розвитку і торгівлі України Павло Шеремета, випускники Львівської політехніки – народний депутат України Оксана Юринець, народний депутат України, співзасновник компанії «ELEKS» Олексій Скрипник, президент польсько-української господарчої палати, екс-міністр економіки України Олександр Шлапак, один із співзасновників ІТ-компанії SoftServe, в минулому викладач Університету Тарас Кицмей.
Якщо узагальнити більшість виступів, запитань і пропозицій із залу, то найчастіше звучала думка: нині замало пропонувати нові технології, нові машини і прилади. Треба думати, чи потрібні вони комусь, чи можна їх продати. Не треба осоружно ставитися до словосполучення «комерціалізація науки».
Олександр Шлапак, зокрема, зазначив, що нині вітчизняні банки повинні особливу увагу приділяти мікрокредитуванню. Адже у більшості країн основою середнього класу є мале підприємництво. На його думку, зовнішні інвестиції активніше підуть в Україну, коли буде відчутне зростання внутрішніх інвестицій у самій Україні.
Майже 8 мільйонів українців працюють нині за кордоном. Усі промовці вбачають у цьому і негатив, і позитив. Адже вони передають в Україну мільярди гривень, на які навчаються діти, будується житло. Але треба, щоб наші люди зі своїм набутим досвідом поверталися в Україну. Та для цього треба створити економічні передумови.
А ще спікери говорили про захист іноземних інвестицій, реальну боротьбу з корупцією. Йшлося і про освіту. На думку Олександра Скрипника, стандарти потрібні лише для середньої школи. Для вищої освіти вони не потрібні, адже це звужує можливість сповна скористатися задекларованими у законодавстві права університетів на автономію.
Павло Шеремета вважає, що ми забагато проїдаємо і мало заощаджуємо – і на рівні держави і на рівні окремої родини. Тарас Кіцмей відзначив, що вже зі студентської лави треба виховувати у собі почуття лідера. Лідерство – плюс інновації та гнучка кадрова політика.
Із залу, переважно від людей старшого віку, прозвучала репліка щодо посилення уваги до фізики (наразі вона не є обов’язковим предметом у ЗНО). Йшлося і про необхідність зберегти у Львівській політехніці інженерію. Богдан Гнідець наголосив: «У дипломі Університету мав би бути запис магістр-інженер».
Друга панельна дискусія «Україна і Світ. Стратегія Win-Win» під керівництвом проректора з наукової роботи Львівської політехніки професора Наталії Чухрай відбулася у Науково-технічній бібліотеці Університету. Win-Win – це прикметник, що означає безпрограшний, взаємовигідний. У розмові взяли участь молоді фахівці, які вже чимало досягли у своїй службовій і бізнесовій кар’єрі. Це – Михайло Козицький, співзасновник групи компаній «Еко-Оптима», сфера діяльності якої – «зелена енергетика»; Максим Войцеховський, керівник Львівської філії KPMG Україна, основними послугами якої є надання аудиторських та консультаційних послуг з податкових та фінансових питань; Тарас Вервега, член ради директорів компанії SoftServe; Андрій Михайлюк, керівник офісу розробки компанії «Зуман Юкрейн».
Велику зацікавленість у присутніх викликав виступ Михайла Козицького щодо відновлювальних джерел енергетики. ЇЇ питома вага наразі невелика, але вона зростає з кожним роком на 20–25 відсотків. Відповідаючи на запитання про його ставлення до ядерної енергетики, промовець відповів, що він рішучий її противник і не тільки з огляду на можливість техногенних катастроф. Це міф, що атомна енергетика є дешевою. Тарас Вервега закликав молодих фахівців не боятися пропонувати свої ідеї і проекти провідним компаніям світу, стукати в усі двері, боротися за місце під сонцем. Він також радить молодим людям наполегливо вчитися, набиратися досвіду, а далі започатковувати свою власну справу.
У першому навчальному корпусі розгорнуто «Алею проектів» молодих науковців Львівської політехніки. Їх представив голова Ради молодих науковців Олександр Березко. Він же повідомив і про намір молодих вчених невдовзі створити Клуб випускників Львівської політехніки.
Ми взяли кілька інтерв’ю у випускників університету різних років. Напередодні відбувалася зустріч вихованців радіотехнічного факультету 1968 року випуску, серед яких був і нинішній ректор Юрій Бобало. Більшість із них прийшли наступного дня й на Форум. Цікаво складалася доля Галини Ковальчук (дівоче прізвище Вовк). Три роки вона жила у гуртожитку в одній кімнаті з майбутньою дружиною ректора Софією Іванівною. Каже, що та багато її чому навчила, насамперед дисципліни, відповідальності, вимогливості до себе. У їхній групі завжди панував культ навчання. Галина приходила на іспит чи залік за годину раніше, щоб скласти іспит чи залік першою. Закінчила інститут із «червоним дипломом». Доля закинула її до Кривого Рогу. Працювала і за спеціальністю, і викладала в училищі (там критикували за надмір українізмів у її мові). Останні десять років, щоб мати більшу пенсію, працювала на підземних шахтних роботах.
Уродженець Непалу Бірендра Сумгх закінчив будівельний факультет Університету. Але вирішив змінити службову «траєкторію». Зараз має потужну торгову фірму, яка завозить різноманітні товари з багатьох країн світу. Одружився з українкою, яка народила йому трьох дітей, він – громадян України.
Орест Бурка – випускник факультету автоматики і телемеханіки 1966 року. Тоді була цікава практика. Студенти перший тиждень вчилися, а у наступний – працювали на виробництві. В результаті із 26 осіб у групі лишилося лише 13 студентів Але вони мали добру практичну підготовку, чого не скажеш про старшокурсників і випускників останніх 5–10 років. Про це він, зокрема, пересвідчився, коли працював у приватній фірмі з налагодження релейних схем захисту електростанцій. Його порада ректорату і Вченій раді Університету – значно більше уваги приділяти практичній складовій навчального процесу.
У спілкуванні з випускниками я зрозумів, що чимало з них готові усіляко підтримати рідну Альма-матер, зокрема й матеріально. Вони готові взяти активну участь у вдосконаленні навчальних планів і програм. Але ці благі наміри стануть дійсністю, коли правління Асоціації випускників почне практично і активно реалізовувати намічені нею ж плани роботи.
Світлини Йосипа Марухняка
