В Україні дистанційна форма освіти існує вже більше десяти років. Іще в 2004 році МОН України видало «Положення про дистанційне навчання». Перша велика дистанційна школа «Оптіма» запрацювала у 2015 році. Проте про дистанційні університети не чув ніхто. Тож неможливо було припустити, що через коронавірус дистанційним буде навчання у всіх українських ЗВО, зокрема й у Львівській політехніці. І якщо студенти гуманітарних спеціальностей не мають жодних труднощів вчитися вдома, то тим, хто на технічних програмах, це дається не так легко.
Сьогодні діляться своїм досвідом такого навчання ті, хто вчаться на архітектурі, фінансах і хімії.
– Лекції і теорію нам можна викладати онлайн, – розповідає студентка 2-го курсу ІАРД Кароліна Узіель. – Це навіть краще, бо можна записувати їх і потім переглядати, якщо пропустив лекцію, чогось не почув чи не зрозумів. Що стосується практичного застосування знань, то дистанційка для цього набагато гірша, оскільки викладачам дуже важко вчити малювати чи пояснювати якісь креслення або ж технічні моменти через екран. Наприклад, коли ми працюємо над роботами зі живопису, труднощі виникають із тим, що камера передає малюнок по-іншому, ніж бачить око людини. Робити правки в малюнках теж не надто зручно за дистанційної форми навчання.
– А як даєш раду з труднощами?
– Якщо ніяк не вдається зрозуміти якусь тему, спочатку намагаюсь з’ясувати все в одногрупників, які краще розуміють цей предмет, щоб вони мені пояснили, а якщо й одногрупники не знають – пишу напряму викладачеві. Зазвичай викладачі йдуть назустріч і організовують додаткові консультації, де пояснюють якісь незрозумілі моменти, або ж консультують на іншій парі.
На запитання як можна організовувати навчання під час карантину, студентка відповідає:
– Лекції, семінари та модулі можна залишати онлайн, але практичні консультації потрібно хоча б раз на тиждень організовувати очно, маленькими групками по 3–4 людини. Бо живі консультації з креслень та малюнків кращі, ніж онлайн-заняття і більш зрозумілі.
– Чи траплялися якісь цікаві історії під час дистанційного навчання?
– Загалом було кумедно, коли старші викладачі, які лише недавно почали користуватися новими програмами, пробували якось показати на пальцях, що не так і що треба виправити. Намагалися лінійкою вимальовувати в уяві опори. Натомість уже молодші викладачі розуміли, що можуть зробити знімок екрану, і по цьому знімку малювали.
– Як студенти ставляться до того, що ось уже два роки більшість навчального часу вони проводять на дистанційці, а не безпосередньо в авдиторіях?
– Студенти, які мають намір щось вивчити, хочуть, щоб лекції були дистанційно, а практичні очно, щоб ставити запитання, консультуватися і т. д. А ті, для кого навчання не є пріоритетом, хочуть, щоб навчання було онлайн, щоб вони могли водночас здобувати освіту й працювати.
– На твою думку, як теперішня ситуація з домінуванням дистанційного навчання вплине на твою професію в майбутньому? Нерідко доводиться чути жарти про те, що архітектори після дистанційного навчання проєктуватимуть догори дриґом.
– Я боюсь, що ці жарти стануть актуальними, бо, на мою думку, на технічних спеціальностях треба викладати очно, хоча би практичні вправи, тому що ми відповідальні за людські життя. Якщо відбудеться обвал будівлі через те, що архітектор щось неправильно спроєктував – це його провина. Комусь може здаватися, що наше завдання – це лише гарно намалювати будівлю, а розрахунки вже робитимуть конструктори та інженери. Є навіть такий жарт, що мрія архітектора – це кошмар інженера. Проте це зовсім не так. Насправді тут, у Львівській політехніці, ми вивчаємо не лише всі тонкощі красивого креслення, а й багато технічних моментів, адже справжній архітектор повинен мати розуміння власної справи. І архітекторові, так само, як і медикові, який вчився на дистанційці, небезпечно цілковито довіряти. Звісно ж, старанні студенти за будь-якої форми навчання намагаються поглинути більше корисної інформації, та я все ж сподіваюся, що скоро ми вийдемо на очне. Дистанційне не означає, що навчатися стало неможливо, але не заперечуватиму, що це набагато складніше.
Більшість студентів погоджуються з думкою Кароліни Узіель. Юлія Сергєєва, студентка 1-го курсу магістратури, яка навчається в ІАПО на спеціальності управління фінансово-економічною безпекою, розповідає:
– Відвідувати заняття в офлайн-режимі набагато комфортніше. Ти розв’язуєш якісь практичні завдання, біля тебе стоїть викладач і вказує на помилки. У дистанційному форматі це трохи важче. Доводиться самій усе розв’язувати, постім скидати у ВНС, але перевірка завдань займає деякий час. Потім дуже важко зрозуміти помилки, коли викладачі починають пояснювати. Тобто потрібно самому розбиратися в своїх помилках, і це трохи важко. Та все ж, я думаю, що це один із тих викликів, із якими нам довелося зіткнутися. Доки немає виходу з цієї ситуації, потрібно пристосовуватись до обставин. Звісно, можливий варіант, коли будуть пускати в авдиторії маленькими групками, по 5–10 осіб, які сидітимуть на відстані і в масках. В іншому випадку залишається хіба що самому сидіти й розбиратися або ж запрошувати викладача в Skype. Тому що коли в групі 24–25 людей і викладач хоче щось донести, то він не буде суто тобі пояснювати протягом цілої пари.
Попри все, дівчина радіє, адже навіть під час пандемії викладачі пам’ятають про своє покликання й завжди готові йти назустріч студентові:
– Зв’язуюся з викладачем, пишу йому на пошту, питаю, чи можна зустрітися в Skype чи Google Meet, коли не можу зрозуміти новий матеріал. Якщо ж немає якоїсь серйозної проблеми, то ми просто переписуємося з викладачем у чаті, адже зараз через карантин майже нереально зустрітися.
Та все ж, Юлія підозрює, що після карантину ситуація з рівнем освіти погіршиться, адже протягом довгого часу студентам доводиться самим вивчати матеріал. При цьому, дехто робить це не надто старанно, а іншим просто складніше сприймати інформацію через монітор комп’ютера.
– Мені здається, що люди, які не навчалися на дистанційному з першого курсу, не звикли до такого, – пояснює дівчина. – Думаю, зараз першокурсникам чи тим, кого карантин і дистанційне навчання застали ще в школі, трохи легше навчатися, ніж їхнім колегам-старшокурсникам. До того ж це дуже сильно залежить від людини, тому що одним студентам краще посидіти на парі, щоб викладач бачив, що вони присутні, поставив оцінку, поговорив, а іншим – лінь навіть камеру ввімкнути. Також в Україні ми ще не готові до такого здобуття освіти. Можливо, за кордоном це відбувається по-іншому. Звісно, я не можу робити жодних прогнозів на майбутнє. Спершу нам обіцяли, що карантин триватиме лише рік, але ось ми уже два роки постійно в ньому перебуваємо. Єдине, що я можу сказати, – це те, що той, хто хоче вчитися, сидітиме навіть ночами й розбиратиметься сам, зробить усе для того, щоб, із карантином чи без, здобути ці знання. Тож не варто ставити хрест на цілому поколінні, але також нема підстав бути занадто оптимістичними щодо цієї ситуації.
Студент Інституту хімії та хімічних технологій Сергій Барабах розповідає про особливості свого навчання під час дистанційки:
– Моя спеціальність – хімічні технології та інженерія. Серед труднощів навчання в онлайні бачу те, що під час практичних завдань із неорганічної хімії викладачам доволі складно усно пояснити деякі теми. Їм потрібна дошка, щоб писати, але не всі таку змогу мають. Інколи бувають технічні неполадки, наприклад, проблеми зі звуком.
Хлопець каже, що не може передбачити, скільки ще триватиме карантин, проте вважає: якщо ситуація затягнеться на декілька років, доведеться поставитися до коронавірусу як до звичайного грипу, вакцинуватися й ходити на пари. А якщо надалі продовжиться навчання дистанційно, то доведеться лише самому вчитися, із ВНС брати якісь матеріали.
– Дистанційно вчитися набагато легше, адже завжди можна щось підчитати, дописати, термін здавання роботи пересунути, щоб можна було довчити, – пояснює студент. – Але якщо людина не вчиться, то вона в будь-якому випадку вчитися не буде. Тож загальний рівень знань не змінюється, він лиш виглядає трішки краще під час складання сесії.
Отож станом на сьогодні проблема для всіх – та сама, незалежно від спеціальності. І, здавалося б, немає жодної змоги змінити ситуацію. Проте студенти запевняють: кожен із нас таки має змогу отримати від дистанційного навчання стільки ж, скільки й від очного, просто потрібно бути відданим навчанню і своїй майбутній професії.
