Серед стипендіатів Кабінету Міністрів для молодих вчених – доцент кафедри загальної фізики Інституту прикладної математики та фундаментальних наук Ігор Семків. Науковець каже, що кожну премію та відзнаку передусім розглядає як визнання своїх досліджень і підтвердження того, що його праця недаремна, а ще вони мотивують працювати наполегливіше й розвивати улюблену галузь знань. Про те, як зацікавити студента фізикою, що найважливіше в науковій діяльності, а також про дослідження, над якими нині працює, – розпитуємо Ігоря Володимировича.
– З чого виникло ваше зацікавлення фізикою і як ви почали свій науковий шлях?
– Фізика мені добре давалася ще зі шкільних років, також мене завжди цікавило, як працюють різноманітні механізми і що там усередині. До того ж моя мама – вчителька фізики, тому якось природно склалося, що я теж вступив на фізичний факультет ЛНУ ім. Івана Франка. Після завершення навчання керівник моєї дипломної роботи сказав, що не набиратиме групу в аспірантуру, але є можливість продовжити наукову діяльність, наприклад, у Львівській політехніці. Я прийшов на співбесіду з потенційним науковим керівником, мені розповіли, над чим можна працювати і які можливості відкриваються для мене. Тож я вступив до цього університету, і моє подальше життя склалося так, що від 2013 року і дотепер інтенсивно проваджу наукову діяльність. А цікавість до фізики була у мене впродовж усіх років навчання і не минула досі.
– Як тривало написання дисертаційної роботи? Чи правда, що це забирає весь вільний час?
– Коли я вчився в аспірантурі, то навчання тривало три роки, з них найбільше часу відводилося саме на наукову роботу, навчання студентського типу було лише один семестр. Тепер усе дещо змінилося: аспірант два роки ходить на пари, складає сесію, а в інший час пише дисертаційну роботу. Справді, щоб написати її якісно, треба багато працювати. Але, попри все, ніхто не забирав у мене вільного часу, який однозначно залишався на особисте життя та інші зацікавлення.
– Що належить до сфери ваших наукових інтересів і над чим нині працюєте?
– Склалося так, що моя дисертаційна робота і поточна певною мірою відрізняються. Сьогодні мої дослідження полягають у всебічному вивченні напівпровідникових сполук групи AIIBVI – це сполуки, які завдяки своїй структурі широко використовують у різних галузях науки, як-от біомаркування, виготовлення світлодіодів (LED) з різним спектром випромінювання чи лазерів, флуоресцентна візуалізація, сенсорика, фотокаталітична генерація водню та сонячні елементи. Зокрема, завдяки своїм властивостям і значному відгуку на сонячне світло ці сполуки залишаються одними з найпоширеніших у виготовленні сонячних елементів. Щодо моєї дисертаційної роботи, то вона також стосувалася напівпровідникових сполук, проте була більше пов’язана з класом речовин, які можна використовувати для термоелектрики чи резистивно-перемикальних елементів тощо. Суть наукової роботи фізика полягає в тому, щоб знайти, дослідити й показати або поліпшити властивості певної речовини і, базуючись на результатах дослідження, запропонувати варіанти практичної реалізації зразка в різноманітних галузях для суспільного чи промислового використання.
– Наукову роботу ви поєднуєте з викладацькою. Чому таке поєднання важливе і що все-таки подобається вам більше?
– У науці я вже дев’ять років, з них чотири – викладаю. Працюю зі студентами першого курсу різних спеціальностей, адже наша кафедра загальної фізики не випускова, а допоміжна для всього університету. Я читаю лекції, проводжу практичні, лабораторні і вважаю, що поєднання викладацької та наукової діяльності обов’язково має бути. Але якщо треба обрати щось одне, то перевагу віддаю науці, хоча на сьогодні склалося так, що більшу частину часу присвячую викладанню та роботі завідувача кафедри, що теж потребує немало ресурсу. Я переконаний, що науку і викладання варто поєднувати, бо ми не можемо давати студентам лише формули, які належить вивчити, а маємо насамперед пояснювати, чим ця формула чи явище корисні, демонструвати, як застосовують теорію на практиці. До того ж, розвиваючи науку, провадячи дослідження, викладачі можуть на своєму прикладі показати студентам, як насправді працює та фізика, яку вони вивчають, і для чого це потрібно в сучасному світі.
– Як стимулюєте своїх студентів вивчати фізику? Можливо, маєте поради, як зацікавити їх, мотивувати до навчання?
– Студенти точно зацікавлені, якщо починають вивчати певну спеціальність із конкретною ціллю, тоді й не треба їх додатково мотивувати. Але, звісно, є багато предметів, які, на їхню думку, не пов’язані з фахом і тому здаються непотрібними. З цим я не погоджуюся, бо глибоко переконаний, що університет насамперед дає саму можливість вчитися, і навіть ті предмети, які, на перший погляд, є непотрібними, колись усе-таки можуть знадобитися для розуміння більш вузькоспеціалізованих курсів. Навіть більше, всі вони важливі для нашого загального розвитку та розуміння світу.
Завдання викладача – подати студентам інформацію цікавіше, не просто як набір відомостей, а з логічними поясненнями та прикладами використання в реальних умовах життя. А найважливіше у викладацькій діяльності – практичний досвід, можливість показати студентам, як ці знання ти використовуєш у різних галуззях. Тому, підсумовуючи, скажу, що зацікавлення має бути спільне – як у викладача, так і в студентів. Бо якщо людині байдуже, то хоч би як ти старався і заохочував, їй усе одно буде нецікаво.
– Чи бачите серед своїх студентів майбутніх науковців? Якщо так, то чи заохочуєте їх залишатися в науці, розвивати свій талант?
– Звісно, такі студенти є, і їх треба заохочувати, розповідати про можливості, надавати необхідні поради та допомогу. Я радію, що для молодих людей, які йдуть у науку, сьогодні створено багато умов. Водночас усвідомлюю, що молодь прагне фінансової незалежності, думає про створення сім’ї, облаштування побуту, і ця сторона також дуже важлива. Але тут треба пам’ятати, що в кожній галузі є кар’єрний ріст, і спершу всі ми починаємо з низького, але в майбутньому це не завадить нам вийти на інший, вищий рівень.
Наука дає багато можливостей: знайомство з новими людьми, реалізація міжнародних проєктів для розвитку суспільства, особистісне зростання і навіть можливість подорожувати, враховуючи участь у міжнародних конференціях чи мобільності, – все залежить тільки від того, як людина працює і наскільки вона цього хоче. Коли ми виконуємо лабораторні чи практичні, я завжди стараюся помітити, чи зацікавився студент процесом дослідження. Таке бажання дуже важливо побачити, а згодом підсилити: давати більше цікавих наукових завдань, пояснювати, чим це корисно і як у перспективі людина зможе розвиватися.
– Чи кожному до снаги наукова робота, чи все-таки, щоб працювати в науці, найперше треба мати талант?
– Завжди є те, до чого ми покликані, й те, що нас просто змушують робити. Щоб провадити наукову діяльність, треба чітко розуміти, що ти сам цього хочеш і готовий працювати. Якщо людині не подобається, вона також може стати непоганим науковцем, але їй самій буде нецікаво, надзвичайно складно, та й зрештою вона не хотітиме розвиватися далі. Тому науковцем може бути кожен, хто працює і розвивається, але варто спочатку визначитися – подобається це тобі чи ні.
– Розкажіть докладніше про стипендію від Кабінету Міністрів, яку вам нещодавно присудили.
– Це моя перша стипендія від Кабміну, раніше вже отримував нагороди іншого типу: премію Президента, премію НАН України, премію ЛОДА, диплом Львівської політехніки – всіх їх присуджують на основі здобутків науковця, тих праць, які він уже має. Сюди належать написані статті, монографії, патенти, практичне застосування наукових робіт – разом це становить певний рейтинговий бал, згідно з яким визначають, хто найкращий і кому присуджувати ту чи іншу нагороду. Щодо стипендії Кабінету Міністрів, то вона передбачає продовження роботи та звітності, тобто впродовж двох років, на які її присуджують, я маю провадити наукову діяльність.
– Що вважаєте своїм найбільшим досягненням?
– Якщо говоримо виключно про науку, то, напевно, ці нагороди, бо вони є наслідком великої роботи, доказом того, що держава оцінила і визнала мої дослідження. Також це дає поштовх до того, щоб і далі творити науку, тому кожен диплом розглядаю як підтвердження того, що працюю не просто так і мої дослідження недаремні, а будуть корисні для України та світу.
– Поділіться своїми порадами зі студентами Політехніки, які хотіли б провадити наукову діяльність.
– Треба завжди чимось цікавитися, бути відкритим до нового, не боятися запитувати порад, просити про допомогу, бути мобільним – усе це важливо не тільки для студентів, а й загалом для кожної людини. Нині є багато конкурсів, наукових грантів, проєктів. Потрібно пробувати, розвивати свій інтерес, шукати щось нове в напрямі, який цікавить. Важливо не тільки ходити на пари, а й робити щось поза ними. Не бійтеся, якщо ви чогось не знаєте, бо якщо людині цікаво, то все інше можна розвивати. І пам’ятайте: отримати диплом – це добре, але за п’ять-шість років навчання можна зробити й набагато більше.
