З якими проблемами сьогодні зіштовхується бізнес, що потрібно для того, аби він міг інвестувати у довгострокові проєкти, як мотивувати українців до підприємництва і чому це важливо навіть в умовах війни? Про це розповів Андрій Якимів – підприємець, кандидат економічних наук, доцент кафедри управління проєктами Інституту адміністрування, державного управління та професійного розвитку Національного університету «Львівська політехніка».
– З якими проблемами зіштовхується бізнес сьогодні?
– Податкове навантаження. Чому сьогодні повернули 5% єдиного податку, забрали ті 3%, які були у підприємця як пільга на час воєнного стану? Невже вони – бюджетоутворюючі підприємства? Люди які працюють на себе, не отримуючи нічого від держави, які утримують робочі місця, сплачують зокрема військовий збір – чому їх перевели на 5%?
Багато моїх колег, партнерів з бізнесу, мислять категоріями: ми дуже хотіли б розвивати нові проєкти в Україні, але поки що ми в очікуванні, а очікування не створює вартості. Немає вартості – немає ресурсу для сплати податків у бюджет.
Держава, навпаки, сьогодні має дати максимальну кількість ресурсів і розуміння ризиків, щоб люди були мотивовані для діяльності, бо це насамперед в інтересах держави. Натомість деякі підприємці думають, як перезимувати, як вижити або взагалі думають, чи не почати працювати в іншій країні.
Сьогодні ніхто не хоче входити у довгі проєкти, і це найгірше. Вигідно, мабуть, лише швидко вкласти та швидко щось отримати, адже невідомо, як буде далі. Прогнозувати бізнес-ідею та терміни її реалізації на рік-три досить складно…
– За останніми даними, в Україні 4,5 мільйона українців безробітних. Як, на вашу думку, змінити цю ситуацію?
– Є деякі програми, коли держава виплачує тобі певні кошти за створення робочого місця, які ти мав би повернути у вигляді сплачених податків з доходу від майбутніх працівників. Це класно, але воно працює лише для наявного бізнесу, який масштабується. Якщо в мене є цех, я маю 5 працівників і хочу масштабуватися, то мені вигідно добрати ще 5 працівників, отримати допомогу від держави. Але що робити тим, хто не має такої можливості?
Потрібна мотивація. Задайте собі питання: чи хочете ви стати підприємцем. Теоретично, можна спробувати. Але для цього в тебе має бути віра в те, що в тебе все вдасться, щоб відкрити, скажімо, свою мініпекарню чи швейний цех, свій маленький салон чи отримати 2 гектари землі для органічного землеробства… Є безліч відшліфованих кейсів, готових бізнес-планів, але питання в координації та роботі з цільовою аудиторією. Дайте людям знання, ресурс і допоможіть, щоб вони були життєздатними на першому етапі й надалі.
Треба змінити уявлення людей про те, як ми можемо допомогти країні, яка воює. Живімо і працюймо тут і зараз, робімо безпечне інвестування, шукаймо комплексне системне рішення, працюймо на місцях у громадах.
Я бачу багато людей, які мають певні ресурси й готові вкладати їх. Вони свідомі, що триває війна, що може не бути світла, що на твоє підприємство може прилетіти, але вони не розуміють, що відбувається з погляду податкового навантаження, перевірок і тиску на бізнес.
Держава має бути відвертою, докладати максимум зусиль, щоб підтримувати тих завзятих ентузіастів, які хочуть бути на своїй землі, працювати у складних умовах, створювати робочі місця, не просячи в держави ніяких соціальних виплат, бо вони хочуть мати краще майбутнє і кращу фінансову забезпеченість. Давайте врешті відмовимося від репресивності й податкового тягаря, а в партнерстві зміцнюватимемо нашу економіку.
– Ймовірно, нам бракує системних досліджень, що саме потрібно українцям, які хочуть стати підприємцями або хочуть розвивати свій бізнес далі.
– Це правда. Я мав кілька візитів за кордон. Мені було цікаво, як працюють там системи підприємницької підтримки, самозайнятості. І я був вражений, коли побачив, що в першу чергу там проводять системні дослідницькі роботи. Готують цілі аналітичні звіти по галузях, сегментах, напрямках, з аналітичними розрахунками, на підставі яких приймають те чи інше рішення. Покажіть мені хоча б один системний аналітичний публічний звіт, до якого я міг би подивитися, хоча б у контексті сільського господарства…
Щоб розуміти, які саме проєкти є життєздатні в тому чи іншому районі, потрібно мати системні дослідження, які можна було б використовувати на місцях. Без цього нікуди. Важливе також планування території, розробка детальних планів, щоб розуміти, зокрема, чи варто вирощувати пшеницю, кукурудзу тощо в цьому регіоні, чи можна перейти на інші види продукції, які могли б давати кращий фінансовий зиск. До прикладу, цінна деревина, рослинність, лікарські трави, інше. Нам потрібно відновлювати ланцюжки доданої вартості: «свій до свого по своє». Адже коли виробник, заготівельник, складальник, переробник і всі інші ланки зв’язані в одну систему, то це дає хороший результат, потужний ефект і створює додану вартість. Так, це складні управлінські речі, але без них ми не зможемо рухатися далі.
Докладніше – на сайті «Еспресо.Захід».