Українці століттями творили свою історію та ідентичність, під тиском загарбників, ворогів і численних заборон ми пронесли свою культуру від трипілля до сьогодення. Однією зі складових нашої ідентичності є архітектура, в якій наші предки відображали свою ментальність і сприйняття світу. «Архітектура української ідентичності» – лекція від Василя Петрика, доцента кафедри архітектури та реставрації Інституту архітектури та дизайну, в якій він чітко окреслив становлення української архітектурної традиції і те, чому ж вона так муляє росії.
Українську архітектуру творило не одне покоління українців, тому вона різноманітна, жива, наповнена смислами та є вираженням нашого менталітету. Саме менталітет – основа нашої архітектурної спадщини. Через це наша архітектура має характерні риси, які вирізняють нас з-поміж інших народів.
– Українська ідентичність має ту потугу, ту глибину історії й цивілізаційного фундаменту, що набагато сильніша і набагато міцніша, ніж те, на чому тримається росія. Українська архітектура сформована з архітектури об’єктів, нашого містобудування. І дуже часто через архітектурні об’єкти та містобудування ми бачимо, де є те, що нам органічно, а що принесено з-за кордону, щоб нас уніфікувати та асимілювати. Варто зосередити увагу на естетиці простору, орнаментиці й кольорі. Ми розуміємо, що в українській архітектурі є своя колористика, орнаменти, естетика, і коли ми їх бачимо, то відчуваємо, що це українське. І для цього не треба читати книжок, вивчати архітектуру, ми це відчуваємо інтуїтивно, – розповідає Василь Петрик.
Проєкти сучасних архітекторів – органічне продовження української містобудівної традиції. Та нині ми зіткнулися з найбільшим горем – війною з ворогом, який прагне не тільки захопити наші території, а й знищити нас, нашу спадщину, культуру та історію.
– Найстрашніша втрата, звичайно, людське життя – ми втратили десятки тисяч людей. І в голові не вкладається, що таке відбувається, це болить, болить щодня. Нас як пам’яткоохоронців болить і наша культурна спадщина, адже архітектори мріяли будувати, проєктувати, ми досліджували й захищали культурну спадщину, яка зараз безжально нищиться. Харків Чернігів, Київщину… тотально зруйнували й далі руйнують, без думки, що вони мають якусь історичну цінність. Але, може, тому й знищують, що знають про цю цінність, – зауважує Василь Михайлович.
На сьогодні статистика завданих збитків вражає – понад 400 об’єктів культури: музеї, будинки культури, бібліотеки, храми, каплички – все, що наповнює галузь нашої духовності, культури, ворог знищив і робить це й далі. Навіть у Львові під час одного з ракетних обстрілів у новозбудованій церкві Святої Трійці повилітали вітражі. Під ударом нині перебуває й архітектура. Часто ця архітектура несе в собі символіку, пласт історії, яка для нас украй важлива. Тому вжиття охоронних заходів щодо культурної спадщини дуже й дуже на часі.
На початку зустрічі перед гостями виступив Андрій Левик, головний редактор науково-популярного журналу «Наша спадщина», і розповів не тільки поверхово про журнал, а й про його внесок у дослідження та охорону української культури, зокрема й архітектурної ідентичності нашої держави.
– У нас усі говорять про культурну спадщину, багато ніби робиться, особливо на Західній Україні, але цілісної системи охорони культурної спадщини в Україні, на жаль, немає. Вона відсутня, тому що в нас постійно змінюються міністри, назви міністерств, завжди були розмови щодо безмежності нашої культурної спадщини. Я вже не кажу про те, що тільки на Львівщині на обліку перебуває 25 відсотків усіх архітектурних пам’яток України, не враховуючи інших видів пам’яток: археологічних, історичних, монументальних, науково-технічних – ви розумієте, який це величезний пласт, – наголосив Андрій Левик.
