Анна Іванівна Кос народилася 7 грудня 1940 року у Львові. Закінчила львівську середню школу № 87. Ця школа тепер носить ім’я відомої дисидентки Ірини Калинець (в дівоцтві – Стасів), з якою Анна Кос навчалась в одному класі і товаришувала. Зі шкільних років Анна Кос згадувала, що дуже багатьох тоді вивозили, зокрема і їх першу вчительку Іванну Петрівну. А під час переклички учнів замість слів «відсутній» рядами проходив шепіт «їх вивезли».
Після завершення школи мріяла вступити на історичний факультет до Львівського університету, а для цього в той час був потрібний трудовий стаж. Тоді їй було лишень 16 років і брати на роботу її не поспішали. Але наприкінці 1957 року почала працювати у тресті «Львівгаз» регулювальником газорозподільної станції. Ця робота давала можливість багато читати і навчатись самостійно. У 1959 року Анна Кос стала студенткою Львівського університету імені Івана Франка. Щоправда, навчалася на вечірньому відділенні: треба було поєднувати навчання з роботою. У вересні 1962 року почала працювати у Львівському облдержархіві, спочатку архіваріусом, а вже за два роки стала науковим співробітником.
Анну Кос цікавила передусім історія України, а в той час на історичному факультеті більше уваги приділялося вивченню партійних дисциплін, натомість профільний предмет читали, як вона казала «дуже безбарвно». Зате працювати їй пощастило із високоосвіченими людьми, спілкування з якими зрештою вплинуло на формування її особистості.
В середині 1960-х рр. в архіві була створена ініціативна група для виявлення матеріалів та написання історії Львівської області. Анна Кос потрапила до цієї групи, якою керував відомий науковець і архівіст Анатолій Сісецький. До групи зокрема входили: Ігор Калинець – також працівник архіву, поет-«шістдесятник», пізніше дисидент, що відбував покарання разом із В. Стусом; Богдан Олійник – випускник історичного факультету, онук відомої галицької письменниці і приятельки І. Франка Климентини Попович; науковий працівник Історичного музею Борис Мельник та Ярослав Дашкевич – науковий працівник музею етнографії та художніх промислів, син відомих українських суспільно-політичних діячів Романа Дашкевича та Олени Степанів. Для роботи групи виділили кабінет в Інституті суспільних наук. Том Історії міст і сіл Львівської області побачив світ 1968 р., а всіх учасників групи було урочисто нагороджено похвальними грамотами.
Працюючи у той час у відділі каталогізація Анна Кос натрапила на унікальну справу Асоціації незалежних українських митців, створену 1931-го р. у Львові. Це товариство проводило виставки у Львові, Києві, Харкові і навіть в Парижі, видавало часопис, мало сильний вплив на мистецьке життя Львова. Опублікувати підготований нею матеріал в Україні відмовлялись з політичних причин. Але згодом під псевдонімом їй таки вдалось надрукувати його в збірнику Гарвардського університету. Таким був початок її наукової та публіцистичної діяльності.
Тривалий час Анна Кос мріяла стати археологом, працювала позаштатним лаборантом у відділі археології Інституту суспільних наук АН УРСР, навчалась в аспірантурі і готувала кандидатську дисертацію з археології, захистити яку їй не вдалося. 15 років брала участь в археологічних експедиціях.
У листопаді 1968 року як науковий працівник прийнята у відділ релігії та атеїзму Львівського історичного музею. Згодом у 1972–76 рр. обіймала посаду старшого наукового співробітника у Картинній галереї під керівництвом відомого мистецтвознавця Бориса Возницького. Упродовж 1976–95 рр. була старшим науковим співробітником Львівського історико-архітектурного заповідника. Тоді почалися роботи із встановлення пам’ятника першодрукареві Івану Федорову у сквері перед Королівським арсеналом. Робітники, що перекладали міські мережі, виявили в цьому місці залишки муру – фрагмент східної частини міських оборонних стін Львова. Відповідальною за проведення археологічних досліджень і консервацію пам’ятки була призначена Анна Кос.
1992 року Анна Кос захистила кандидатську дисертацію у Львівському державному університеті ім. І. Франка й отримала науковий ступінь кандидата історичних наук.
У Львівській політехніці працювала з вересня 1995 року. Спочатку обіймала посаду старшого викладача, читала курс культурології. У 2000 році за дорученням світлої пам’яті ректора Ю.К. Рудавського переведена на посаду завідувача Музею історії Львівської політехніки і почала свою титанічну працю із формування його експозиції. Пошук матеріалів для експозиції проводила в архівах Львова: Центральному державному історичному архіві України у Львові, Державному архіві Львівської області та архіві Національного університету «Львівська політехніка».
Анна Кос досліджувала архітектуру Львова. Її праці «Українська дільниця середньовічного Львова. До питання історії будівництва та архітектури ХV – ХІХ ст.», «Художній метал у забудові середньовічного Львова ХVІ – ХVІІІ ст.», «Художнє каменярство у Львові. Кінець ХVІ – ІІ половина ХVІІІ ст.», «Золота доба ренесансу. Історико-культурні та краєзнавчі нариси».
Була автором нарисів-путівників, зокрема «Вулиця Руська у Львові» (1996, співавтор Р. Федина), «Музей історії Львівської політехніки» (2009), «Площа Ринок у Львові» (2013). У 2009 р. у співавторстві з Л. Онищенко видала книгу «Спадщина Великого будівничого» про професора Львівської політехніки Івана Левинського (1851–1919). Віднаходила цікаві факти з життя вчених Львівської політехніки, таких як Лаврентій Жмурко, Юліан Медведський, Донат Ленгауер та інші.
Померла 20 листопада 2018 року. Похована на Янівському цвинтарі у Львові.
Про себе Анна Іванівна часто говорила: «Коли б мені хтось сказав, що працюватиму у технічному виші, то я ніколи б не повірила, бо за духом я гуманітарій».
Дуже вдячна долі, що звела мене з цією інтелігентною, шляхетною людиною. Працьовита, скромна патріотка, вона відкрила для багатьох історичні постаті наших великих людей, збагатила історію Львівської політехніки, Львова, України.
У зв’язку із карантинними заходами вечір пам’яті Анни Кос було вирішено провести після завершення пандемії.
Докладніше – на сторінці авторки у соцмережі Фейсбук.