Якось мала нагоду на одному зі заходів у Львівській політехніці бачити виступ велотріалістів. Пам’ятаю пережиті емоції досі. Здавалося, що роблять все на межі надлюдських можливостей. Вже тоді вирішила розпитати, хто вони і з’ясувала, що засновником цього виду спорту є тепер уже випускник ІАРХ, кандидат у майстри спорту України з велотріалу Дмитро Крупкін.
– Відколи у Вас з’явилося захоплення цим видом спорту?
– Все почалося з того, що побачив на каналі Євроспорт змагання з велотріалу. Був вражений, як вони стрибають на висоту, долають небезпечні перешкоди. Я взагалі тоді не міг зрозуміти, як можна щось схоже робити. Та відтоді почав шукати інформацію. Щоправда, у 1998 році, коли інтернет ще не був такий швидкий і багатий на інформацію, це було досить непросто. Зрештою, тоді нереально було й придбати навіть звичайний гірський велосипед, не кажучи вже про спеціальний для тріалу. Тож спершу вчився на простішому, а коли технології вдосконалилися, придбав собі перший спеціалізований велосипед – це був 2003 рік. Із того часу почав займатися щоденно по 3–4 години. У 2000 році вступив до Політехніки. Тож паралельно розвивався в дизайні і в своєму спортивному хобі.
– Чи мали тренера, як навчилися велотріалу?
– Фактично був самоуком. На той час не було взагалі тренерів. Це досить молодий вид спорту. Велотріал з’явився як спосіб вчитися мототріалу. Та згодом він виокремився. Я спершу намагався знайти максимум відеоінформації в інтернеті. Аналізував побачене, вивчав окремі елементи. Коли в Київ приїжджав п’ятиразовий чемпіон світу з велотріалу Йозеф Дресслер я переглянув усі записи з його виступами. Для мене він став зразком у навчанні.
– А де відбувалися Ваші тренування?
– Тріал – це долання перешкод. Тож я шукав на вулиці якісь валуни, блоки на будові, дерев’яні брили, сходи, рейки, старі авта. Звичайно, нині цей спорт розвивається і є спеціальні майданчики для тренувань. Один такий я з колегами теж побудував у Парку культури.
– Чи складно розвиватися в цьому виді спорту?
– До тріалу я тривалий час займався шосейним велоспортом. Тут мене передовсім зацікавила можливість експериментувати. Спершу це було більше для того, щоб довести собі, що зможу це зробити. Відточування майстерності відбувається постійно. Тут межі вдосконалення нема. Що більше тренуєшся, то краще вдається.
– А Вам не страшно?
– Страшно завжди. Та, якщо взяти якийсь елемент, що робив п’ять років тому, то нині вже не страшно. Але нині роблю щось екстремальніше. Мене це постійно спонукає прогресувати. Тріал мене надихає!
– Яка ситуація в Україні з розвитком цього виду спорту?
Французи починають займатися велотріалом із 3–4 років. У нас, звичайно, ситуація інша. Час до часу приходять займатися діти, але їх небагато.
Я входжу в п’ятірку спортсменів України із велотріалу. З 2012 року кожен рік проводжу один із чотирьох етапів Кубку України та Кубок Лева. Хоча офіційні змагання почали організовувати лише три роки тому.
Від України на міжнародних змаганнях постійно виступав лише харків’янин Ярослав Черниш – він є чемпіоном України. Потрапити на ці змагання може кожен спортсмен, який має ліцензію, але пройти кваліфікацію (відбірковий етап) – надзвичайно складно.
Сьогодні, на жаль, у світі цей вид спорту не популярний серед молоді. Зрештою і в нас не збільшується кількість охочих серйозно займатися велотріалом. Є ті, що розпочинають заняття, але швидко залишають.
– Які переваги велотріалу і чи є особливі правила безпеки?
– Тріал розвиває фактично всі м’язи тіла. Також це можливість вдосконалювати техніку їзди на велосипеді, добре відчувати велосипед. Тоді в будь-якому виді велоспорту будете на висоті. Тут важлива впевненість, та це з’являється з часом. Потрібно багато тренуватися і психологічно налаштовувати себе.
Щодо правил безпеки, то обов’язково мати шолом. Молоді хлопці (підлітки і діти) мусять також мати захист спини, колін, ліктів, гомілок. Мене вже це все сковує. Тож обходжуся захистом гомілок і голови.
– Чим займаєтеся, окрім велотріалу?
– Архітектура і дизайн – одні з моїх головних занять. А ще знімаю і монтую відео. Мої відеороботи здебільшого теж стосуються спорту. Стараюся робити лише те, що приносить мені задоволення.
