Чи знаєте ви свого куратора? Таке просте запитання ми поставили студентам на початку навчального року, хоча досі було відомо, що багато хто, провчившись три–чотири курси, так і не знають своїх кураторів. Ті здебільшого приходять на першу зустріч зі студентами – і на тому їхня «робота» закінчується. А буває, що минають роки навчання, а зустріч студента й куратора так і не відбулася. Зрештою, є приклади й позитивного кураторства – вдалося поспілкуватися зі студентами, яких куратори згодом заохочують до наукової роботи.
У Львівській політехніці, як і, зрештою, в інших університетах, діє кураторство, або ж наставництво. Як не дивно, далеко не всі студенти готові вголос говорити, що не знають своїх кураторів (мовляв, ми на четвертому курсі, куратора ніколи не бачили, але нам ще дипломну захищати треба, то вже вибачайте…). Більшість усе-таки визнає, що куратор потрібен, особливо в перші тижні навчання, коли ти входиш у великий простір академічного містечка й часто губишся в ньому, коли потребуєш пояснень, як в університеті треба готуватися до занять, як зорганізувати свій час, аби все встигати, як систематично вчитися, щоб за півроку не завалити першої сесії.
Як виявилося, куратори здебільшого працюють так, як це поставлено в їхніх інститутах. Однак і студенти повинні знати, що вони мають право домагатися, аби їхні куратори з ними працювали.
Руслана Мельнікова, студентка першого курсу Інституту гуманітарних та соціальних наук:
«Знаю, до кого можу звернутися»
Я вже познайомилася зі своїм куратором Галиною Іванівною. Вона справила на мене чудове враження, адже за ці кілька днів вона приділила нам багато уваги, розповіла про все, що ми повинні знати, дала нам зрозуміти, що до неї можна звертатися з будь-якою проблемою. Чого я очікую від куратора? Що він спрямовуватиме нас на навчання. Куратор не повинен бути, як у школі класний керівник – наші стосунки мають бути більш ділові. Звісно, я не бігтиму до нього з найменшою проблемою. Спершу намагатимуся розв’язувати її сама, але якщо вже не зможу дати ради, то знаю, до кого звернутися.
Оксана Даньчук і Марта Шелепетень, студентки четвертого курсу Інституту архітектури:
«На першому курсі куратора бракувало»
У нас не було куратора, а він найбільше потрібен на початках, коли ти ще нічого не знаєш в університеті. Потім його підтримка доречна в поодиноких випадках, коли, наприклад, викладач не хоче йти на контакт… Ми ж трохи самі зорганізовувалися, трохи інформував староста.
Гадаємо, що куратор повинен розв’язувати організаційні питання – наприклад, якщо не буде пари або внесли зміни до розкладу, а студенти про це не знають. Усі решта питань мають розв’язувати студенти самі.
Олег Зарицький, студент третього курсу Інституту будівництва та інженерії довкілля:
«Із куратором я знайомий»
До нас куратор прийшов у другому семестрі першого курсу. Представився й відразу наголосив, що нічого нам не вирішуватиме з навчанням. На тому наше спілкування закінчилося. Отож, я просто знаю, хто мій куратор – і, у принципі, мене це влаштовує. Знаю, що часто інші куратори допомагають студентам домовлятися з викладачами, але не вважаю, що це правильно. Студент повинен сам учитися, бо нащо тоді вступати до університету?
Куратор має допомогти на першому курсі, особливо зорієнтуватися в самому Політеху, розповісти про корпуси, де які кафедри розміщено, про можливість відпочивати в таборах. У нас такого не було, тому про все поступово дізнаюся сам.
Катерина Голубчак, асистент Інституту будівництва архітектури і туризму Івано-Франківського університету нафти і газу:
«Мрію сама бути куратором»
У нашому університеті кожен курс має свого куратора. Не так давно я була студенткою й мала таку кураторку, яка допомагала студентам, підтримувала, щотижня провадила кураторські години, домовлялася з викладачем, коли з певних причин треба було щось скласти скоріше чи пізніше.
Найважливіше в кураторстві – підтримати студента, особливо коли він має проблеми. У майбутньому теж бачу себе куратором. Часто уявляю себе в цій ролі. Хотіла б організовувати цікаві поїздки, екскурсії, походи. Цього мені свого часу бракувало.
