Від початку нового року минув майже місяць і в прокат виходять один за одним українські фільми. Ще 2016-го, після виходу «Поводиря», таке здавалося фантастичним. Пам’ятаю, як тоді просто примусила батьків-скептиків подивитися цей фільм. Це ж не порівняти зі «Штольнею» чи «Селфіпаті». Відтоді тато регулярно запитує, що там нового українського вийшло.
Окрема мова про багатосерійні стрічки. Ностальгійно радянських «Сватів» бачив практично кожен мій знайомий. Чи серіаліті «Київ удень та вночі», від конфліктних змішаних ситуацій якого нудишся і втомлюєшся. Кіно наче б і українське, але не зрозуміло, на кого орієнтоване. Та і що перше, що друге – російською. Опісля них з’явилася «Школа». Вже українською. І варто визнати, що здобула багато фанатів: на Букфорумі три тисячі дітей ледь не рознесли дах клубу FESTrepublic і ледь не довели програмну директорку фестивалю до нервового зриву. Бідний Юрій Андрухович, машину якого сплутали з авто акторів і розхитували пів години. Неправдою було б казати, що серіал не отримав свого глядача. Критики теж отримав багато, але дурний вчиться на своїх помилках, а розумний – на чужих. Тому вважаю, що серіал дав поштовх для створення якіснішого продукту. І тепер маємо сезон «Перших ластівок» з кращою грою акторів, живою мовою й цікавішим сюжетом.
Студенти неоднозначно сприймають український кінематограф. Думаю, що це частіше через незнання. Виходьте зі своєї інформаційної бульбашки й ідіть дивитися українське кіно.
Василь Ракочий, студент 4 курсу Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології:
«Залюбки ходжу в кіно»
Залюбки ходжу в кіно на українські фільми, якщо на це є час і рекомендації друзів. Найбільше запам’яталися: «Сторожова застава», «Шляхетні волоцюги», «Іловайськ-2014. Батальйон Донбас». Стосовно серіалів, то хіба дивився на ютубі спецпроєкти на декілька серій військового телебачення України про наших десантників, морпіхів та ССО. Мені подобається український кінематограф, що стає щораз кращий, адже техніка стала доступна. Як ніколи раніше, з’явився запит на українськомовне кіно, тому навіть при мінімальному бюджеті почали знімати якісно. Вірю, що на наше кіно чекає світле майбутнє, можливо, тяжке, але прорвемось.
Роксолана Кіт, студентка 1 курсу Львівської музичної академії ім. М. Лисенка:
«Українське кіно розвивається»
Я думаю, що українське кіно рухається у правильному напрямку. Завойовує дедалі більше симпатій з боку молоді. Також дає можливість розвиватися молодим режисерам, сценаристам, акторам. Найголовніше, щоб українське кіно не було зроблене під «шароварщину», а показувало справжню країну з її плюсами і мінусами. Мені подобаються дуже фільми як-ось «Додому», «Мої думки тихі», «Малевич», «Червоний».
Юрій Воєвідка, студент 2 курсу Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології:
«Крутий український дубляж»
Українські серіали – окрема тема в кінематографі. Більшість із них – це банальне мило. Хоч такими й не цікавлюсь, але чув про «Перші ластівки», де є тема гомосексуальності, але однаково сюжет банальний. Більше цікавлять фільми про українську історію й війну, бо такого мало, а коли є, то виходить цікаво. Реально крутим є український дубляж деяких закордонних фільмів, таке я дивився би вічно.
Марія Велика, студентка 4 курсу Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій:
«Люблю комедії»
Останній український фільм, який переглянула, – це «Скажене весілля-2». Я люблю комедії. Цього року планую піти на «Віддану» і «Мої думки тихі». Чула дуже багато схвальних відгуків про ці фільми.
