Як зробити життя цікавішим, простір довкола привабливішим, а команді ІАРХ забезпечити кілька років поспіль перемогу в номінації «Фішка фестивалю» на «Весні Політехніки» знає четвертокурсниця ІАРХ Юля Антонюк. Саме про це та ще багато цікавого поспілкувалася з майбутнім дизайнером-графіком.
– Як Вам вистачає часу для активної творчості та навчання?
– Стараюся збалансовувати все. Пригадую, як на першому курсі з подругою цілий перший семестр так старанно вчилися, що не цікавилися нічим більше. Та, коли вперше потрапили на «Осінь політехніки», а потім на звітну конференцію Колегії та профбюро студентів і аспірантів (в школі ми теж брали активну участь у роботі учнівського самоврядування), то зрозуміли, що поза навчанням життя вирує і є немало можливостей для розвитку. І коли тодішня очільниця студентського профбюро ІАРХ запитала, хто хоче долучитися до роботи, я з подругою зголосилися, хоча страшенно боялися і соромилися. Та цей випадок змінив у нашому житті дуже багато.
– А як із часом для себе?
– Часу для себе і власної творчості нема взагалі, бо постійно є якісь справи, допомагаю друзям, рідним. Тобто щодня щось роблю, але рідко коли є можливість просто малювати те, що хочеться. Минулоріч вирішила щодня створювати по одному портретові. Та це тривало лише місяць, бо розпочалася сесія і вже було не до малювання. Пробую свої сили в різних напрямах. Ніколи не відмовляюся від запропонованої роботи, бо це досвід і нові знайомства.
– Ви кілька років поспіль активно долучаєтеся до «Весни», як дизайнер. Розкажіть про цю роботу.
– Стараюся не втрачати можливості долучатися до різних заходів, що відбуваються в університеті. Звичайно, найбільше уваги приділяю підготуванням до «Весни Політехніки». Мені надзвичайно подобається атмосфера цього фестивалю, а також можливість побачити результат роботи.
Свої виступи на «Весну…» створюємо цілою командою на емоціях. Зазвичай наш інститут виступає вкінці, тому є можливість бачити виступи інших команд. Коли приходимо на концерти, оглядаємо залу і виникають цікаві ідеї, як, наприклад, минулоріч, коли підняли голови вгору, вирішили, – а нехай пролетить літак. Чи ідея створити величезне полотнище на всю висоту і довжину сцени із зображенням міста. Його малювала ночами в «робочці» гуртожитку. Команда збиралася разом: робили декорації, дописували сценарій, а я розгортала це полотно і домальовувала ще одну його частину. Загалом вийшло 10 м на 3 м. Хоча, доки малювала, то не здавалося, що воно аж на стільки велике, а коли розгорнули на сцені, то й самі здивувалися.
Часто такі ідеї, що спершу здаються нереальними, вдається круто втілити. І хоча це триває лише хвилину-другу, зате створює сильні враження. Кілька років поспіль перемагали в номінації «Фішка фестивалю». Тож коли починаємо писати сценарій, то передовсім думаємо – яка цього року буде фішка.
– Коли вирішили стати дизайнером?
– Я ще з п’ятого класу знала, що буду дизайнером, тож щаслива, що потрапила саме у Львівську політехніку. Звичайно, коли вступила на навчання, думала, що все буде казково: будемо вчитися і працювати, а згодом з одногрупниками відкриємо власну круту фірму… Певна річ, цього не сталося. Також із подругою ще на першому курсі придумали, що розмальовуватимемо своє рідне місто – Тернопіль. За два роки прикрасили понад десять закладів. Ще займалися волонтерством – збирали кошти для АТО. Та згодом зрозуміла, що треба розвиватися далі. Тим більше, що Львів – це місто, де на майстер-класах, лекціях, конференціях можна навчитися чимало цікавого. Є багато заходів, куди приходять архітектори-практики, які можуть поділитися досвідом, як це відбувається зісередини, як правильно створювати портфоліо
Взагалі спершу планувала бути дизайнером інтер’єрів, а зараз хочу займатися графічним дизайном. Такі різні фестивалі, як «Весна Політехніки», «Кінопіксель», «Фотоспалах» дають можливість чудово розвиватися. Є чимало людей, які спробували взяти участь в одному із них і знайшли власну нішу для розвитку і роботи.
– Чи достатньо для здобуття фаху лише лекцій та практичних в університеті?
– Наше навчання побудоване так, щоб підготувати дизайнерів широкого профілю. Від нас хочуть, щоб робили плакати, інтер’єри і ще й будинок спроектували. Та, вважаю, що насправді не можна добре працювати в графічному дизайні і паралельно інтер’єрному, бо досконало можна зробити щось одне.
Зараз розпочали цікавий проект – «Фасад», куди запрошуємо різних людей, які працюють у сфері архітектури (першим гостем був головний архітектор Львова Юліан Чаплінський). З нашими гостями говоримо про те, як знайти перше місце праці, чому перше, що говорять на місці роботи, – «забудьте все, що вас учили в університеті» тощо. Тобто про все, що цікаве студентам для практичного застосування.
А взагалі, вчитися треба багато самостійно, бо дизайнерський світ дуже швидко змінюється і, щоб встигати за новими тенденціями, треба докладати чимало зусиль.