Ще на першому курсі студентка Інституту права, психології та інноваційної освіти Вікторія Доброштан була впевнена, що її студентське життя розфарбує буденність. Любов до сцени, артистичні здібності та креативність притаманні дівчині з дитинства. Юна першокурсниця стала неабияким авторитетом серед студентів свого інституту, активно долучилася до роботи профбюро. Цьогоріч Вікторія – уже випускниця бакалаврату.
– Чому саме ти обрала вчитися у Політехніці й на журналістиці?
– Я обрала Львівську політехніку, оскільки знала, що це один із найпрестижніших університетів в Україні. ТУ цьому університеті є багато можливостей розвитку, тут працюють досвідчені викладачі. Можна брати участь у різних заходах та організовувати власні навчальні, спортивні розважальні програми. Журналістику обрала через те, що в школі любила писати. Кафедра наша – нова та сучасна.
– Яким ти собі уявляла студентське життя? Чи справдилися ці очікування?
– Коли я була школяркою, уявляла собі навчання в університеті цікавим та активним. Можна вважати, мої думки матеріалізувались і все реально було навіть краще, ніж я прогнозувала. Не очікувала, що матиму стільки знайомств серед людей різного віку. В університеті я отримала багато можливостей, реалізувала свою мрію виступати на сцені перед сотнями глядачів. Шкода, що ситуація у світі, а згодом і в нашій країні, забрала у мене можливість насолоджуватись цими моментами, але добре, що я встигла хоч щось.
– Якою була твоя перша зустріч у профбюро?
– Вона мені запам’яталася. На неї прийшло десять представників та близько п’ятдесяти студентів. Ми знайомилися, комунікували, обговорювали плани. Того дня обирали учасників на КВН і я взяла в цьому участь. Ми ставили різні веселі сценки та придумували персонажів. Це було весело й незабутньо. Я провела понад сім годин у корпусі. Загалом таких днів було багато.
– Якщо була б можливість повернути декілька моментів з того періоду, то це було б…
– Це був би кожен мій день 1-го семестру 2-го курсу, адже це був той час, коли можна було приходити в аудиторію, ходити з однокурсниками на обіди та просто гуляти центром міста. На другому курсі ми провели декілька великих заходів: КВН, благодійний збір коштів та шоу «Хто зверху?» Всі події відбувалися успішно й насичено. А вже навесні нас спіткав карантин та дистанційне навчання. І можливість насолоджуватись студентським життя припинилась.
– Команда інституту декілька років брала участь у фестивалі «Осінь політехніки». Розкажи про підготовку до них.
– Ми брали участь у трьох фестивалях «Осені політехніки». І до всіх дуже сумлінно готувались. Звісно, були розчарування після того, як ми не виходили у фінал, проте не покладали надії та старались щороку прикладати ще більше зусиль. Ми відвідували різноманітні студентські ліги у Львові, дивились виступи українських коміків та робили свої висновки. Це була дуже цікава колективна робота!
– Чудово розуміємо, що для сценічних костюмів, декорацій потрібні чималі кошти. Як ви, студенти, вирішували ці питання?
– Для цього ми створили свій маркетинговий відділ. У соціальних мережах готували контент про майбутній події і старались прорекламувати свій захід так, аби на нього прийшло багато глядачів. І після мінімального продажу квитків підшукували, що б нове прорекламувати.
– За чотири роки активного студентського життя ти стала більш упевненою в собі?
– Кожен рік особливий по-своєму. Перших два курси були максимально насиченими різними подіями. Я здобувала реальний досвід того, як виконувати декілька справ одночасно. Дуже за цим сумую. Наступні роки були заручниками карантину та війни, проте ми зі студентами організовували різні події в онлайн-режимі. Організовували благодійні збори, допомагали студентам перших курсів. З цього періоду я зробила для себе певні висновки, які допомагають рухатись далі.
– Що хочеш порадити абітурієнтам, які обиратимуть Політехніку?
– Якомога більше використовувати можливості, які дає наш університет. Брати участь у різних навчальних конференціях, тренінгах, долучатися до роботи профбюро й профкому. Якщо відновляться аудиторні заняття, то охоче ходити на них, комунікувати зі своїми однокурсниками, бути відкритими на нові знайомства, адже саме процес відвідування пар дає змогу відчувати себе повноцінним студентом. Якби у мене була можливість ще раз стати студенткою першого курсу, я б обов’язково нею скористалась. Хочу відзначити, що ці роки були найщасливіші в моєму житті!
