У 2022 році виповнюється 130 літ з дня народження й 80 років з дня смерті відомого письменника, літературознавця, перекладача, художника, мислителя Бруно Шульца. 2022-й рік у Польщі, як оприлюднено у резолюції на сайті Сенату, офіційно проголошено роком Бруно Шульца.
Бруно Шульц сьогодні вважають одним із тих митців світу, які не лише відобразили дух сучасної їм доби, але й своєю творчістю сприяли формуванню ідеї міфологізму, відродженої наприкінці XIX століття Ф. Ніцше. Загалом літературні твори Б. Шульца ставлять в один ряд з відомими класиками світової літератури – М. Прустом, Ф. Кафкою та Х. Борхесом, а графіка наближається до «Капрічос» Гойї.
Творчість Бруно Шульца пов’язана з трьома культурами – українською, польською, єврейською. На сьогодні можемо говорити й про вплив серед інших країн, оскільки його оповідання перекладені понад 45 мовами. Нещодавно вийшли переклади китайською, турецькою, естонською, албанською, грецькою та в’єтнамською. Щороку ставлять інсценізації його оповідань, присвячують виставки, концерти та фільми, організовують міжнародні фестивалі, конференції, літературно-мистецькі проєкти.
Найвідоміші художньо-літературні твори Шульца – дві книги малої прози, опубліковані ще за життя автора: у 1934 р. – «Цинамонові крамниці», а в 1937 р. – «Санаторій під Клепсидрою».
Перші й успішні спроби малярської творчості Б.Шульц робив ще до занять літературою. У досить рідкісній техніці «кліше-верр» він виконав графічну серію «Книга ідолопоклонства» («Ksіęga Bałwochwalcza», 1920). Ці роботи одним із перших високо оцінив теоретик мистецтва Станіслав Ігнацій Віткевич. Шульц створив графічні ілюстрації до першого видання «Фердидурке» Вітольда Ґомбровича (1938), будучи одним із перших шанувальників цього роману, а також до власних розповідей зі збірки «Санаторій під Клепсидрою». Він залишив по собі кілька сотень інших різноманітних графічних робіт: олівцем (одна з улюблених технік Шульца), ескізи до гравюр, ілюстрації до прозових творів. Найбільше зібрання графіки Шульца (понад 300 робіт) зберігається у Музеї літератури імені Адама Міцкевича у Варшаві.
Митець народився 12 липня 1892 р. в Дрогобичі, п’ятою й останньою дитиною в сім’ї асимільованого єврейського крамаря Якуба Шульца та Генрієтти (Гендель) з родини Кумеркерів. Щоправда, в живих залишились лише старша сестра Ганна та брат Ісидор. Інші діти Шульців в дуже ранньому віці пішли з життя від хвороб.
У Дрогобичі, місті неподалік Львова, світовий геній провів майже все життя. З рідного міста він виїжджав лише зрідка, та й то неохоче. Шульц вважав Дрогобич центром світу, був його уважним спостерігачем та неперевершеним «літописцем».
Бруно Шульц здобуває середню освіту в Імператорсько-Королівській вищій гімназії в Дрогобичі ім. Франца Йосифа І у галузі природничих наук: дуже добре володіє польською, німецькою мовою, і малюнками; має чудові знання релігії, латини, географії, хімії, математики, історії та філософії. Відзначений в десятці кращих учнів гімназії випуску 1910 р., він отримує атестат із найкращими оцінками і приміткою: «Рекомендувати до навчання в університеті». За порадою родини здає вступні іспити не на малярство, а на факультет сухопутного будівництва Цісарсько-королівської політехнічної школи у Львові.
Власне, в більшості біографічних довідників і нарисів Львів згадано побіжно, короткою констатацією: вивчав архітектуру у Львівській політехніці. Таки вищої завершеної освіти Бруно Шульц не здобув – спочатку через хворобу, а потім – через Першу світову війну.
Властиво, львівський період у житті Бруно Шульца справді найменш окреслений, потребує досліджень. Та є й безумовна важливість Львова у становленні Шульца – митця. Для прикладу, от окремі цікаві факти львівської дотичності.
14 жовтня 1910 р. відбулось урочисте відкриття навчального року у Політехнічній школі, де Бруно Шульц починає навчання. Церемонія проходила в церкві Св. Марії Магдалини. Месу служив єпископ Владислав Бандурський. Зі словом про навчальний рік виступав ректор Максиміліан Тульє. Інавгураційну лекцію «Техніка та корисні рослини» прочитав професор Адам Мауріціо.
У зимовому семестрі у Шульца, ймовірно, 33 години обов’язкових занять на тиждень. План включає такі дисципліни: елементи вищої математики (4 год. на тиждень лекцій з доцентом Адамом Максимовичем), нарисна геометрія (4 год. лекцій та 6 год. креслень з доцентом Казимиром Бартелем), загальна механіка (3 год. лекцій з професором, доктором Альфредом Денізо), рисунок (6 год. на тиждень з проф. Владиславом Садловським), соціальна економіка (3 год. на тиждень лекції з професором Антонієм Костанецьким), вступ до адміністрації та австрійського адміністративного права (1 год. лекцій з доцентом д-ром Збіґневом Паздро).
Можливо, Шульц також відвідує рисунок (оголена натура, 4 год.на тиждень), який є серед факультативних предметів. Дисципліна «рисунок» з’явилася в розкладі вперше – на прохання Асоціації студентів архітектури. Разом з Шульцом на факультеті сухопутного будівництва Політехнічної школи навчається ще 36 студентів.
У кінці лютого 1911 р. Бруно Шульц успішно складає свою першу сесію у Львові. 24 травня 1911 р. за програмою навчального процесу розпочалася «наукова» поїздка студентів цього факультету до Італії, через Будапешт. Шульц участі в поїздці не бере. Припускають, що Шульц у той час хворів. 1924 р. у заяві про дозвіл на викладання в Дрогобицькій гімназії він писав: «З 1910 по 1914 рік, з перервами через погане самопочуття, я вивчав архітектуру у Львівській політехнічній школі».
Таким чином, склавши іспити за перший курс, Шульц перериває навчання й повертається влітку до Дрогобича, де впродовж шести місяців прикутий до ліжка хворобою серця й легенів. Догляд матері та реабілітація в сусідньому курортному Трускавці дозволяють Шульцові продовжити студентське навчання у Львові.
Ще тричі Бруно Шульц буде слухати інавгураційні промови з нагоди початку навчального року у Політехнічній школі й жити студентським життям. У жовтні 1913 р. розпочне свій наступний курс на факультеті сухопутного будівництва. У лютому 1914 р. Бруно Шульц здає перший державний іспит в Цісарсько-королівській політехнічній школі у Львові. Він визнаний вельми обдарованим.
Після вступу російської армії в Галичину і початкових поразок Австро-Угорщини на Східному фронті Бруно Шульц перериває навчання у Львові та разом з сестрою і племінником тікає, побоюючись російських репресій, через Угорщину до Відня.
Надалі Львів у контексті життя митця буде виринати спорадично. Скажімо, рік 1935 принесе для Шульца і печаль, і радість. У Львові, в січні 1935 р. помирає старший брат Бруно, відомий в нафтовому промислі Галичини інженер Ісидор Шульц. А наприкінці того ж року, в грудні, Львів засвітиться в житті Шульца організаціями виставок його малярських творів та численними публікаціями в пресі.
У грудні 1935 р. «Газета Львівська» («Gazeta Lwowska») публікує прес-реліз, в якому інформує про виставку Львівського відділення Профспілки польських художників і дизайнерів, у якій брав участь і Бруно Шульц, виставивши близько 40 своїх малюнків. Відкриття виставки відбулося в приміщенні будівлі Промислового музею (нині Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України).
Часопис «Кур’єр Львівський» («Kurier Lwowski») публікує статтю Яніни Кіліан-Станиславської про виставку робіт львівської асоціації художників. У статті йдеться і про художню творчість Бруно Шульца.
Єврейська щоденна газета «Мить» («Chwila») публікує рецензію А. Лаутербаха «Виставка художників. Бруно Шульц. Анджей Пронашко, Ярослава Музика, Фриц Кляйман».
Таким чином, художні виставки, доповіді, численні прес-релізи та статті тримали постать Бруно Шульца присутньою для львівської інтелігенції.
У липні 1938 р. Бруно Шульц отримує у Львові транзитну візу в німецькому консульстві на вулиці Оссолінського, 4, що дозволяє йому проїхати через Німеччину. Ймовірно, в той же день, розпочне свою подорож до Парижа.
З 1924 р. працював вчителем малювання (пізніше також ручної праці і математики) у гімназії ім. Владислава Ягайла у Дрогобичі, – до 1941р. Хоч не любив цієї роботи, та був чудовим педагогом. Був хворобливим, дуже замкненим у собі, важко сходився з людьми.
У радянський період, щоб утримувати родину – стару матір та важко хвору сестру, Шульц заробляв на життя малюванням портретів. 3 нотками гумору, змішаного із відразою, він розповідав про свої ремісничо-малярські клопоти й пригоди: коли якогось дня виявилося, що повішане на будинку ратуші велике полотно із подобизною Сталіна, виконане Шульцом на замовлення місцевої влади, загидили ворони, він сказав приятелям, що оце вперше в житті факт знищення творіння його власних рук справляє йому справжню насолоду.
З початком 1941 р., коли почастішали жорстокі антилюдські акції єврейського геноциду, до певного моменту безпеку Шульцу забезпечував офіцер гестапо Ф. Ландау, для якого Шульц виконав численні художні роботи (зокрема фрески, знайдені у 2001 р. та незаконно вивезені до музею Яд Вашем в Єрусалимі).
Завдяки роботам, які йому замовив Ландау, Шульца віднесли до категорії «потрібних євреїв»: він носив на рукаві так званий ґляйт – оправлену в целулоїд охоронну грамоту, яка боронила його як фахівця від облав чи вивезення до таборів.
Ще раз, під кінець трагічно короткого життя вирине Львів, не в надто веселих фарбах. Шульц, усвідомлюючи свою непридатність у нових обставинах, писав: «Мене запросили спеціальним листом до співпраці в «Nowych Widnokręgach», польському щомісячнику під редакцією Василевської. Але що ж я можу для них написати? Я щораз більше переконуюся, який я далекий від реального життя і як мало орієнтуюся у віяннях часу». Попри це, він вислав до Львова, до редакції «Нові обрії» («Nowe Widnokręgi»), своє ніде не друковане оповідання про потворного шевцевого сина. Твір був дискваліфікований, а один із членів редакції начебто сказав у зв’язку із цим Шульцові, коли той особисто відвідав редакційне бюро у Львові: «Нам Прусти не потрібні». Пригнічений і приголомшений цією категоричною сентенцією, він не раз повторював її знайомим, аби підтвердити факт, що як письменник не може вже розраховувати ні на що.
Депресія і жах життя у гетто супроводжували митця під кінець життя. Без міри закомплексований, він не любив себе і мало вірив у свої сили; справжнім життям жив лише у своїй творчості.
Комусь його твори видадуться дивними (пристрасті довкола імені Шульца не вщухають і досі), але вони – це розповідь про його дитинство, про рідний дім на площі Ринок, про вулиці, сім’ю... Його твори – це така собі єдина можливість, яку має письменник, аби повернути загублений час і тих людей, яких ми любили, і той світ, який ми втратили..
Єжи Фіцовський, авторитетний польський науковець, що розкрив світові сутність генія, доводить, що Бруно Шульц випередив свій час. «Його творчість – це справжній «квантовий стрибок» у площину фізики Айнтшайна і поривання з ньютонівськими традиціями». Саме з цією метою письменник і вдається до «міфологізації, залишаючись скептиком у царині пізнання», – зазначає літературознавець Дмитро Дроздовський.
Константи Шульца – проблеми взаємодії матерії, часу й людини (психології, духу, пам’яті). Бруно Шульц – людина «не від світу цього». В особі цього нібито звичайного провінційного вчителя сховано колосальну творчу енергію, яка могла б кардинально змінити світовідчуття доби, якби життя Шульца не обірвалося передчасно безглуздо-жорстоким пострілом 19 листопада 1942 року.
