Богуслава Єжовська-Тшебятовська – перша жінка, яка захистила докторську дисертацію у Львівській політехніці, і науковиця з великої літери, життєпис якої, безперечно, надихає.
Народилась у Станіславові в сім’ї юриста. 1913 року з родиною переїхала до Львова. Навчалась у початковій школі сестер-самаритянок, 1926 року закінчила гімназію імені королеви Ядвіги. Ще гімназисткою вона відвідала зустріч Марії Склодовської-Кюрі з молоддю і, натхненна її досягненнями, вирішила й сама вивчати хімію.
Попри бажання батьків, щоб вона стала лікаркою, у 1926 році Богуслава вступила до Львівської політехніки. На хімічному факультеті тоді навчалось близько 100 студентів, з них тільки 10 дівчат. Найбільший вплив на неї справили лекції завідувача кафедри неорганічної хімії Віктора Якуба, і вже з жовтня 1930 року вона працювала як молодший асистент кафедри.
Вивчала властивості ренію, що згодом стало предметом її докторської роботи. Через ускладнення від тифу не змогла вчасно скласти дипломні іспити, тож їх довелося перенести на наступний рік. Після здобуття диплому продовжувала роботу у Львівській політехніці на посаді старшого асистента. 1935 року захистила докторську дисертацію і стала першою жінкою-доктором Львівської політехніки.
Перші наукові праці Єжовської-Тшебятовської 1931–1932 років були присвячені ренію. Висловлену ідею про можливу п’ятивалентність цього елемента гостро розкритикували його першовідкривачі Вальтер та Іда Ноддак. Але у 1939 році на хімічному конгресі в Римі Ноддак публічно визнав, що Тшебятовська мала рацію.
Восени 1939-го, коли Галичина увійшла до складу СРСР, вона почала роботу в хімічній лабораторії Львівського університету, де вже працював її чоловік Влодзимеж Тшебятовський.
Під час німецької окупації влаштувалася на посаду директора фабрики вищих спиртів концерну «Галіколь». До кінця липня 1944-го в одному з цехів вона переховувала колишнього директора фабрики єврея Еміля Ташнера. За це у 1991 році її удостоєно звання Праведника народів світу.
1942 року вона вступила до Польської армії крайової (псевдо Ren від назви хім. елементу реній) і до червня 1944-го провадила на фабриці підпільне виробництво димових і бойових бомб, а також друкувала газету АК Wytrwamy. З приходом радянської влади Єжовська-Тшебятовська продовжила роботу на фабриці, яку перейменували на «Хімтруд».
У грудні 1945 року переїхала з чоловіком до Вроцлава, де подружжя взяло участь в організації політехнічного інституту, університету та відділення Польської академії наук.
У Вроцлавському університеті вона очолила кафедру загальної хімії і кафедру неорганічної хімії. У Вроцлавській політехніці завідувала кафедрою неорганічної хімії і кафедрою хімії рідкісних елементів. З 1946 року вона разом з іншими науковцями зі Львова розвиває неорганічну фізикохімію та координаційну хімію. 1949 р. вона здобула звання габілітованого доктора. З початку 1950-х років досліджує антиферомагнетизм, а про досягнення в цій галузі доповідає на конференції в Лейпцигу та кількох зарубіжних університетах.
1954 року дістала звання професора на хімічному факультеті Вроцлавського університету. 1965 року стала однією із засновників Інституту неорганічної хімії і металургії рідкісних елементів.
1961 року на конференції в Детройті Єжовська-Тшебятовська повідомляє про поставлену наукову проблему кисневого хімічного зв’язку. У 1960-х учена провадить роботи, що стосуються практичної потреби в матеріалах для конструювання лазерної техніки. Працювала вона також у галузі ядерної та радіаційної хімії.
Понад п’ятнадцять років вона домагалася відкриття Інституту хімії Вроцлавського університету, і з 1969 до 1990 року Єжовська-Тшебятовська обіймала посаду директора цього інституту.
1967 року стала членом-кореспондентом ПАН (також очолювала Комітет спектроскопії ПАН). З 1978-го вона дійсний член ПАН і закордонний член Академії наук НДР, a з 1980 року була головою Польського біофізичного товариства.
Також Богуслава Єжовська-Тшебятовська започаткувала Міжнародну літню школу координаційної хімії, організувала у Вроцлаві міжнародну наукову конференцію і міжнародний конгрес удосконалення викладання хімії, у 1970 року організувала першу у Східній Європі Міжнародну конференцію координаційної хімії. Загалом вона організувала понад двадцять міжнародних конференцій з тематики координаційної хімії, молекулярної спектроскопії і фізичної хімії рідких розчинів, в тому числі й Міжнародний кристалографічний конгрес 1978 р у Варшаві.
Єжовська-Тшебятовська належала до членів редколегії журналів Inorganica Chimica Acta (1976–1981), Chemical Physics Letters (1976–1981), Zeitschrift für Anorganische und Allgemeine Chemie (1977–1991).
Під керівництвом Богуслави Єжовської-Тшебятовської захистило докторські дисертації понад 70 осіб, не менш як тридцять з них обійняли професорські посади.
Вона опублікувала понад 600 наукових праць і двадцять монографій, мала десять патентів, була почесним доктором Словацького технічного інституту у Братиславі (1971), Вроцлавської політехніки (1978) і Вроцлавського університету (1980).
Вчена читала лекції у вищих навчальних закладах Парижа, Лос-Анджелеса, Детройта, Берліна, Лондона і Токіо. Про авторитет Єжовської-Тшебятовської свідчить те, що в наукових колах Польщі її прозвали Залізною Дамою, а 1950 року перед лекцією в Сорбонні розпорядник оголосив слухачам, що виступить La mère du rhénium – «мати ренію».
Вона відзначалася вмінням формувати інтердисциплінарні групи науковців і визначати проблематику досліджень на стиках багатьох наук – хімії, фізики, біології, медицини й навіть металургії.
Богуслава Єжовська-Тшебятовська померла 16 грудня 1991 року і похована на Особовицькому цвинтарі поряд із чоловіком.
