Волонтерство не має кордонів чи обмежень. У цьому переконаний голова Колегії та профбюро ІГСН Богдан Мірінчик. Із перших днів війни студент не стоїть осторонь, а робить свій внесок у перемогу України. Докладніше про волонтерський шлях політехніка – в нашому інтерв’ю.
– Розкажіть, будь ласка, про діяльність Волонтерського центру.
– Від початку війни чимало студентів ІГСН говорили про доцільність створення центру, який би взявся за збір продуктів, медикаментів, одягу та предметів особистої гігієни для внутрішньо переміщених осіб. До нас долучилося досить багато людей, які хотіли волонтерити. Також студенти щодня приносили гуманітарну допомогу або переказували кошти на рахунок ЗСУ. Коли активність знизилася, нам довелося перекваліфікуватися. Волонтерський центр став налагоджувати міжнародні зв’язки й об’єднуватися з іншими організаціями, щоб нам допомагали. Так нам вдалося знайти кілька закордонних організацій. Нині в центрі вже волонтерять американці, які створили організацію зі збору коштів у США. Спільно з цією організацією назбирали понад 2 тисячі доларів. Завдяки допомозі небайдужих ми відправили 45 машин гуманітарної допомоги на схід. Нам дуже приємно, коли військові звітують і надсилають фото людей, які отримали соціальні набори. Загалом за два місяці роботи Волонтерського центру нам вдалося зібрати понад 200 тисяч гривень.
– Які види гуманітарної допомоги ви збираєте?
– Здебільшого продукти, засоби гігієни та одяг. Усе це ми скеровуємо в гарячі точки, де найбільше цього потребують. Нещодавно центр відправив гуманітарну допомогу до окупованої Балаклії, де наразі досить складна ситуація з доставлянням продуктів. Люди надзвичайно раді такій допомозі. Також великий обсяг гуманітарної допомоги відправляємо військовим. До Волонтерського центру надходять запити від військових частин, що потребують певного спорядження. Тож наші волонтери стараються знайти чи закупити потрібне для них екіпірування.
– Які виклики постають у волонтерській діяльності? З якими труднощами стикаєтеся?
– Наразі основною проблемою є зниження волонтерської активності. Через це до нас надходить менше ресурсів. Люди мають розуміти, що війна триває. Треба й далі працювати та підтримувати ЗСУ. Також психологічно важко слухати історії людей, які покинули свої домівки і виїхали з гарячих точок. Досі не вірю, що це відбувається в рідній країні.
– Чому волонтерство важливе сьогодні?
– Держава робить досить багато для нашої перемоги, але вона не може осягнути всю кількість запитів, які надходять від переселенців і ЗСУ. Тому людям треба об’єднуватися та працювати заради перемоги. Нинішнє покоління молоді розуміє ситуацію і намагається допомогти всіма силами. Чимало моїх знайомих нині волонтерять або провадять інформаційну діяльність, поширюючи новини за кордоном. Для мене волонтерство стало неоціненним досвідом. Я відчуваю певну залученість і те, що можу якось допомогти своїй країні.
– На вашу думку, чи може студент поєднувати навчання з повноцінним волонтерством?
– Якщо студент навчається на відмінно, то поєднувати навчання і волонтерство досить важко. Це кажу з власного досвіду. Я голова Колегії та профбюро ІГСН, тому в мене постійно багато роботи. Щодня велика залученість. До Волонтерського центру звертаються як переселенці, так і голови інших організацій, які пропонують кооперацію. Тож треба постійно бути на зв’язку та працювати. Інколи я не маю змоги відвідувати пари, тому доводиться брати індивідуальні завдання. Головне, щоб викладачі йшли на поступки й розуміли важливість нашого волонтерства.
– Як війна змінила ваше життя?
– Буквально за кілька днів я цілком переформатував своє мислення. Усвідомив, що тепер маю інші пріоритети. З’явилася відповідальність не тільки за себе, а й за рідних. Навіть люди, з якими я давно не спілкувався, стали мені близькими за цей короткий період. Війна змушує замислитися, хто твій справжній друг.
