За останні десятиліття світ дещо ускладнився, тож економістам уже замало говорити лише мовою цифр. Сьогодні ефективність держави визначається не просто фінансами чи ринками, а й рівнем культури, системою цінностей і здатністю суспільства критично мислити. Саме про це свого часу говорив Богдан Гаврилишин — українець, який запропонував новий, ширший погляд на економічну думку.
Його ідеї сьогодні часто переосмислюють молоді дослідники. Студенти кафедри менеджменту і міжнародного підприємництва ІНЕМ Львівської політехніки Андрій Ногас та Олександр Івановський — відмінники, які активно долучаються до наукової діяльності. Олександр також є стипендіатом Президента України. Разом вони спробували проаналізувати концепції Богдана Гаврилишина і навіть пристосувати їх до сучасних реалій.
Хлопці глибше зацікавилися його діяльністю незадовго до участі у Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт «Ідеї Богдана Гаврилишина у сучасному глобальному світі», де вони стали переможцями ІІ туру.
— Ми зацікавилися його спадщиною минулого семестру під час вивчення додаткової дисципліни. Тоді детальніше ознайомилися з його науковою спадщиною, виконували тематичні завдання. За порадою викладачів прочитали найвідомішу працю Богдана Дмитровича — «До ефективних суспільств». Нас захопила приземленість його пояснень і підхід до опису світу, якого раніше не пропонував ніхто, — ділиться Андрій.
Богдан Гаврилишин був людиною постійного розвитку: пройшов шлях від лісоруба в Канаді до співзасновника Всесвітнього економічного форуму в Давосі, працював у різних країнах і згодом став радником кількох президентів України.
— Думаю, можна навіть не пояснювати, чому він мислив значно ширше, — додає Олександр.
Щоб краще пізнати особистість Богдана Гаврилишина, студенти зверталися не лише до його праць, а й до численних інтерв’ю. Їхньою базовою книжкою стала «До ефективних суспільств». Якщо говорити дуже просто, у ній Богдан Гаврилишин зосереджується на тому, що саме робить країну успішною, і виводить три головні складові будь-якого устрою: політичну систему, економіку та базові цінності людей. Іншим важливим джерелом стали його інтерв’ю. Саме там студенти більше знайомилися з його політичними поглядами та способом мислення.
«Мислити глобально, діяти локально»
— Знаменита теза Богдана Гаврилишина «Мислити глобально, діяти локально» для нас є однією з найважливіших у всій його філософії. Не хотіли б давати їй надто розлогих пояснень, адже найкраще, коли кожен відкриває її сенс по-своєму. Можемо лише додати, що цю тезу можна застосувати не тільки в контексті міжнародних економічних відносин, а й фактично в усіх сферах життя, — зазначає Олександр.
Як відомо, Богдан Гаврилишин вважав, що ефективність держави залежить не лише від економіки, а й від системи цінностей суспільства, політичної системи та економічної моделі.
— У його концепції значення має не окрема людина чи вузька група людей при владі, а суспільство загалом. Неможливо побудувати ефективну державу, якщо невелике коло політиків намагатиметься штучно впливати на цінності більшості або нав’язувати їх згори. Гаврилишин доводив, що країну потрібно розбудовувати — і політично, і економічно — саме на тих живих цінностях, які вже є всередині суспільства. Тому трансформація має відбуватися знизу вгору, а не залежати лише від рішень можновладців, — пояснює Андрій.
На думку хлопців, сучасним державним елітам найбільше бракує системного мислення в категоріях довгострокової ефективності, а не короткострокових результатів. За їхніми словами, Гаврилишин писав про потребу гармонії між цінностями, правлінням і економікою. Проте більшість сучасних політиків оперують лише одним із цих вимірів — переважно економічним — і то лише в межах виборчого циклу.
Дослідження студентів порушує ще один аспект: еліти часто не усвідомлюють або свідомо ігнорують те, що реальна влада над суспільними процесами дедалі більше переходить до транснаціональних корпорацій. Ірландський приклад особливо яскраво це демонструє: коли держава змушена створювати новий макроекономічний показник GNI*, щоб описати власну економіку, це означає, що еліта частково втратила контроль над базовою аналітичною рамкою. Тобто бракує не лише далекоглядності, а й інституційної сміливості визнати нових суб’єктів впливу та відповідно реагувати.
Демократія і рівень культури
Аналізуючи підхід Богдана Гаврилишина до устрою суспільства, можна провести паралель із тезою історика Володимира Антоновича: «Демократія працює тільки в суспільствах із високим рівнем культури». Як пояснюють студенти, ця теза дотична до їхнього дослідження, але потребує уточнення. Гаврилишин показував, що ефективність суспільного ладу визначається узгодженістю його складових: цінностей, форми правління та економіки. Скандинавська модель — найкращий приклад цього. Її демократія ефективна не тому, що там «розумніші» люди, а тому, що культура кооперації органічно поєднується з політичною та економічною системами.
Водночас цією тезою часто маніпулюють. Її можуть використовувати для виправдання відкладання демократичних реформ — мовляв, суспільство ще не готове. Але культура і демократія розвиваються одночасно. Попри те, що 36 % місць у Європарламенті 2024 року здобули популісти, це не означає, що демократія «не працює». Це радше симптом соціальної ентропії, про яку писав Богдан Гаврилишин, — конкуренції без ціннісного фундаменту.
Одне з ключових питань у контексті дослідження студентів — чи не застаріли окремі ідеї економіста. Хлопці пояснюють: Гаврилишин розробляв свою матрицю в епоху, коли держава вважалася єдиним повноцінним суб’єктом суспільного ладу. Багатонаціональні корпорації (БНК) у його концепції були лише частиною економічної системи. Сьогодні це вже не так. Apple має більший вільний грошовий потік, ніж золотовалютні резерви Національного банку Великої Британії, а Amazon витрачає на R&D у кілька разів більше, ніж уся Іспанія на науку. Саме тому студенти запропонували не заміну, а розширення матриці Гаврилишина під реалії мережевого світу XXI століття.
Три бар’єри сучасного світу
Свого часу Богдан Гаврилишин аналізував різні суспільні системи — США, Швецію, Японію, Китай, СРСР — і визначав причини, чому вони неефективні. Що ж сьогодні заважає навіть найрозвиненішим країнам стати цілком ефективними? Як стверджують хлопці, вони виділили три системні бар’єри, яких Гаврилишин не міг повністю передбачити:
Перший — фінансіалізація економіки. Коли корпорації спрямовують кошти на викуп власних акцій замість зарплат та інвестицій, соціальні витрати перекладаються на державу.
Другий — податковий арбітраж і розмивання фіскального суверенітету. Коли держави знижують податки заради присутності БНК, вони поступово підривають власну економічну стабільність.
Третій — технофеодалізм, тобто монополія на дані й цифрову інфраструктуру. Meta, Google та Amazon контролюють інформаційний простір мільярдів людей без підзвітності суспільству. Це вже нова форма влади, для якої в Гаврилишина не було окремих категорій.
Наука — довгий шлях
Бути науковцем нелегко — це довгий шлях, який потребує глибокого розуміння теорії. Саме такого підходу до науки дотримується наукова керівниця Олександра й Андрія Ліана Чернобай.
— Мені здається, студентам ще з перших курсів потрібно показувати, як працює наука: як формуються тези, як будуються наукові статті, як правильно досліджувати. Бо талановитих дітей в університеті багато, але знайти до кожного свій підхід, розкрити його потенціал і привести до результату — це довга співпраця.
У випадку Андрія та Олександра поєдналися академічність, дисципліна і поступова щоденна праця, яка крок за кроком привела їх до перемоги. Збоку може здаватися, що наукова діяльність — це легко: сів, придумав і написав. Насправді ж це складний шлях із втомою, вигоранням і моментами, коли здається, що нічого не виходить. А потім приходить розуміння і результат, — зазначає Ліана Чернобай.
Страх «мислити буйно»
Ще одна відома теза Богдана Гаврилишина — «Мислити буйно». Чи боїмося ми цього сьогодні?
— Цей страх відчувався навіть під час нашого дослідження. Коли ми запропонували аналізувати транснаціональні корпорації за тією ж матрицею, що й держави, це викликало скепсис в академічному середовищі. Досі поширений стереотип, що держава — це суб’єкт, а корпорація — лише інструмент, але сьогодні таке розмежування вже застаріло, — вважає Олександр.
На думку студентів, в Україні страх «мислити буйно» значною мірою походить із радянської освітньої моделі, де правильну відповідь цінували більше, ніж нестандартне запитання. Водночас Євромайдан і повномасштабна війна посилили здатність до креативних рішень. Богдан Гаврилишин бачив потенціал українців у тому, що ми ще не настільки «закостеніли» в старих парадигмах, як багато інших суспільств. Лише через сміливість мислення можна будувати державу майбутнього — підсумовують студенти.
