Він залишив перспективну роботу в Києві, попрощався зі студентським життям та юнацькими мріями і вступив у добровольчий батальйон. Після коротких навчань вирушив на передову, щоб боронити там українські кордони. 9 липня Петру Гавриліву мало би виповнитися 22 роки, але 2 липня війна забрала його назавжди.…. Цими днями рідний Львів очікує на прибуття свого Героя, який прожив таке коротке, але гідне життя.
Петро Гаврилів – студент 1 курсу магістратури Інституту геодезії. У серпні хлопець мав би приступити до переддипломної практики. Сьогодні у Політехніці згадують про нього як про ініціативну, комунікабельну, відкриту людину. Він був старостою групи, дуже активним, відповідальним та цілеспрямованим, гарно вчився і нещодавно знайшов у столиці роботу за фахом. Дуже радів, що старався недаремно і тепер зможе використати здобуті знання на практиці. Зі Львова хлопець вирушив у Київ на стажування у фірму з оцінки майна, адже саме на такій спеціальності навчався. У компанії він мав залишитися працювати.
Впевнені, що все неодмінно було б саме так, якби на заваді його юнацьким мріям не стала війна. Без миру в країні Петро не хотів реалізовувати свої задуми, часто говорив, що хоче творити зміни, тому, поставивши на перше місце українську перемогу, вже там, у столиці, записався у добровольчий батальйон.
Декан бакалаврату Інституту геодезії Марія Маланчук розповідає про свого студента з болем у серці. Каже, що хлопець одразу їй запам’ятався, адже був яскравою особистістю з вираженими лідерськими якостями.
«Я побачила його вперше на посвяті студентів і одразу запам’ятала. Пригадую, у той день ми, як завжди, обирали старосту групи. Претендентів було двоє – Петро і ще одна дівчина. Тоді ми влаштували дебати, щоб визначити, хто ж усе-таки переможе. Так-от він першим проявив ініціативу: розказав про все, що планує робити, про свій досвід, чим уже займався і що добре вміє. Зізнаюся, що тоді сильно здивувалася, адже, як правило, першокурсники поводяться дуже скромно, бояться, не хочуть говорити. Петро ж навпаки – проявив ініціативу, поводився впевнено, він загалом був комунікабельний, відкритий, дружелюбний. Тому не дивно що переміг, адже більшість обрала старостою саме його. Вже тоді, з нашої першої зустрічі, я зрозуміла, що Петро – лідер, повністю сформована особистість», – розповідає Марія Маланчук.
«Мені та моїй групі випала велика честь навчатися з Петром. З перших днів ми бачили у ньому доброго, розумного та щирого хлопця, моментами скромного, моментами кумедного, але він завжди був позитивним, а ще – хоробрим. Я знала, що у нього багато різних хобі і щиро дивувалась цьому, адже він розповідав про них із таким захватом. А ще він був справді мудрим.. Сьогодні мені так важко згадувати про нього у минулому часі і ніяк не віриться, що така хороша людина загинула, захищаючи своїм життям наше. Ми, його студентська сім’я, дуже сумуємо через цю трагічну звістку, але водночас не перестаємо захоплюватися міццю його характеру, силою духу та неймовірною любов’ю до Батьківщини! У нашій пам’яті Петро Гаврилів залишиться саме таким – усміхненим, розумним, відважним. Хай з Богом спочиває!» – ділиться спогадами про одногрупника Юлія Була.
Війна Петра Гавриліва була короткою, і ми, на жаль, уже нічим не можемо зарадити, але в наших силах зробити так, аби пам’ять про його життя і його подвиг були вічними. Обіцяємо не підвести!
