За допомогою львівських архівів з’ясовуємо, що авіаційний транспорт бере свої початки у Львівській політехніці, яка цьогоріч відзначає 200-літній ювілей.
Відомо, що Київська і Львівська політехніки «запліднювали» чи не одними із перших в Європі, «авіаційну теорію», формували «авіаційну думку», забезпечували «авіаційну мрію» до практичної реалізації. Якщо взяти чисті «авіаційну науку і практику», то саме у Львівській політехніці відбувалося її становлення і саме тут у числі перших в Європі було започатковано кафедру аеродинаміки і побудовано аеродинамічну трубу. Львів’яни також уперше відкрили технічні авіаційні майстерні.
Подейкують, що саме професор Степан Джевецький став одним із творців наукової теорії лету, як такого. Будучи фактично піонером авіаційної науки в Європі, він ще задовго до того, як «батько російської авіації» Микола Жуковський, а саме 1875 року, на основі проведених наукових досліджень, видав книгу «Аероплани в природі». Тобто якраз з того часового періоду в авіації як галузі знань становлення набуває повітроплавання і зароджується новий напрям – літання. Саме лети почали приваблювати людство своїми можливостями і неординарністю. Отож львівський професор стає на цьому ґрунті досліджень піонером-теоретиком, а Львівська політехніка у цій принципово новій справі технологічно-інноваційного напрямку авіастановлення домагається успіху раніше за інших. Це сталося ще й тому, що з метою пропаганди техніко-природничих наук 1862 року місцеві науковці створили групу, яка невдовзі трансформувалася у відоме «Політехнічне товариство». Його найпершим очолив професор Політехніки Роман Гостковський (1837 – 1912).
Практично з того часу, а саме з кінця ХІХ ст. до «авіаційної тематики» долучився і досяг значних успіхів випускник Львівської політехніки Едмунд Лібанський (1862 – 1928). Після завершення навчання він працював асистентом кафедри мостобудування. Через кілька років уже дипломований інженер створив власну технічно-інженерну контору, займався практичними будівельно-технологічними справами. Своїх авіаційних досліджень не полишав. Маючи статки, був популяризатором авіаційної справи у Львові, на теренах Західної України і Польщі й частково в Австрії.
Якщо йти за місцевими краєзнавцями, зокрема Ярославом Янчаком (1950 – 2015), то серед тогочасних публікацій дотепер відомі перші праці Е. Лібанського: «Завоювання атмосфери» (1905), «Сучасна авіація та авіаційна промисловість» (1911) та ін. Їх автор був талановитий винахідник, експериментатор і зробив вагомий і чи не найбільший внесок саме в авіаційну галузь. Так, уже в 1905 – 1909 роках він зініціював у Львівській політехніці діяльність технічного бюро. Відразу ж по тому домігся створення більш широкого, хоча й громадського органу – Галицького авіаційно-технічного товариства «Авіата». У такий спосіб талановитий освітянин зумів залучити до вирішення проблем авіації ширші кола. Завдяки цьому товариству у Львові було придбано, окрім наявних «путобальонів» (легших за повітря літальних апаратів) ще й повітряні судна. Товариство закупило для власних потреб також, як це називають тепер, важчі за повітря апарати – літаки типів «Вуазен» і «Блеріо». Розпочато демонстраційні польоти, які серед львівської еліти та й зрештою серед пересічної публіки викликали певний резонанс і увагу.
Успіх літальних апаратів на нових сполученнях заохотив до авіації й молодь. Зокрема засновано Авіаційну спілку студентів Львівської політехніки (1909). Спілка під патронатом С. Джевецького, який працював тоді у Парижі, невдовзі налічувала більше восьми сотень членів. Особливу увагу тут приділялося саме новому напряму знань – авіацієтворення. Вона як організація, до якої входили як студенти, так і професори, поставила перед собою основне завдання науково-дослідницького плану. За підтримки ректорату Львівської політехніки вдалося домогтися створення у складі навчального закладу нової кафедри. Варто наголосити, що такі дії тоді робилися лише за згоди імперського Відня.
Отож уже в січні 1910 року львівські науковці і піонери авіації змушені були меморандумом звертатися до австрійської адміністрації у Відні з проханням дозволити відкрити аеродинамічну кафедру, а також будувати спеціальну лабораторію з аеродинамічною трубою. Хоча ці спроби започаткування нової для політехніків справи були чи не найперші в Європі, проте з причин бюрократичної тяганини та й перепон завзятим львів’янам вдалося відкрити другу в Європі кафедру аеродинаміки (першу було відкрито у Сорбонському університеті). Так на наших теренах виростали науково-дослідницькі об’єкти молодої науки, якою тоді була й авіація. Свідченням цього стала авіаційна виставка у Львові 1909 року.
Підсумовуючи, можемо сказати однозначно, що саме Львівська політехніка, ще задовго до відомого в Україні Національного авіаційного університету, який створено 1933 року, була серед піонерів авіаційної думки, освіти, науки, технології і в якійсь мірі – техніки авіабудування. Особливо це стосується авіапланеризму. Донині в одному з корпусів нашого університету науковці використовують уже понад століття аеродинамічну трубу. Мало хто знає, що це друга в Європі така науково-технічна і дослідницька споруда. Вона могла виникнути лишень у вищій школі з віковими традиціями науково-освітнього процесу.
Автор світлин Р. Баран
