Аспірант ІХХТ Олександр Іванух: «Біодеградабельні полімери – це перспективно, бо вони не шкодять довкіллю»

Ірина Мартин, Центр комунікацій Львівської політехніки
Олександр Іванух

Свого часу він вагався, ким стати: хіміком чи правником? Врешті вирішив вступити до Інституту хімії та хімічних технологій Львівської політехніки. Обрав хімічні технології та інженерію. Відтак після успішного завершення магістратури вступив до аспірантури.

Восени 2023 року студент пожертвував для ЗСУ іменну стипендію, яку отримав від доктора Honoris Causa Львівської політехніки, професора Сілезького технологічного університету Войцеха Зелінського.

Рік тому Олександра Іванух успішно захистив англійською мовою магістерську роботу, в якій дослідив полімерні гідрогелеві матеріали біомедичного призначення.

– Я був керівником цієї магістерської роботи, яку Олександр підготував, оформив і захистив на високому науковому рівні. Загалом хлопець навчався у сильній групі, в якій було кілька дуже сильних студентів – відмінників навчання, та завжди прагнув найкращого результату. Він проявив блискучий рівень знань зі спеціальних дисциплін. Те, що цей хлопець обдарований і відповідальний, я помітив ще тоді, коли на бакалавраті викладав у його групі полімерне матеріалознавство. А вже під час виконання магістерської кваліфікаційної роботи та в аспірантурі за перші пів року Олександр освоїв багато сучасних методик синтезу й дослідження полімерних і композиційних матеріалів. Вибрав актуальну тему для дослідження в галузі перероблення пластмас – біодеградабельні полімерні матеріали. З Олександром приємно працювати в науково-дослідній лабораторії, адже він освічений, щирий, надзвичайно наполегливий і працелюбний, – розповідає старший науковий співробітник кафедри хімічної технології переробки пластмас Юрій Мельник.

Отож розмовляємо з Олександром Іванухом про хімію, і не лише про хімію, адже до неї він ішов крізь призму зацікавлення правознавством, любові до історії, краєзнавства. У старших класах школи разом із друзями об’їздив найбільш знані місцини свого регіону (хлопець походить із містечка Великі Мости на Львівщині), інших областей, зокрема центру, і навіть частково сходу України.

– Хімією я захопився від самого початку, тобто зі сьомого класу, коли почав вивчати цей предмет. Відвідував додаткові заняття, брав участь в олімпіадах, навіть до обласних доходив. Також мені дуже подобалась історія. А ще я зацікавився правом. Навіть більше: ми з друзями думали податися на юридичний факультет до Київського університету. І я впевнений, що якби не став хіміком, то таки був би правником. Але тоді вирішив, що Київ – надто далеко від дому, а я не можу довго перебувати в чужому місті, тому мені підходить Львів, адже він значно ближче до моїх рідних Великих Мостів, ніж Київ. А у Львові вступу на право не розглядав. У пріоритеті поставив хімію. Тим паче, що ЗНО з цього предмету склав на 200 балів. Обрав спеціальність «хімічні технології та інженерія», адже, на мою думку, це перспективно. А вже під час навчання зацікавився технологіями переробки пластмас. Звісно, тоді ще не знав, ким хочу бути, що робитиму. Пішов туди, де цікаво.

На другому курсі, коли був поділ на спеціальності, наша дружна група вирішила: або харчові технології, або полімери. Ми спинили свій вибір на полімерах. Обрали кафедру хімічної технології переробки пластмас.

Яким ви були студентом?

– Мені навчання дається легко, тому зусиль докладаю небагато. Відразу скажу, що це дуже погана риса, адже вона сильно лінить. І цю лінь мені постійно доводиться переборювати. Щодо успішності, то на бакалавраті я був не надто зразковим студентом, а вже магістратура пішла відмінно, бо це вже спеціалізація. Щобільше, я навіть став найкращим випускником магістратури.

– А коли виникло зацікавлення наукою, бажання вступити до аспірантури?

– Магістратуру я особливо не планував. Хотів після навчання піти працювати. Але з початком війни на багатьох підприємствах відбулися значні скорочення. Зрозуміло, якщо скорочують людей із досвідом, то малоймовірно, що візьмуть вчорашнього студента, хоч би який розумний він був. Тим часом на кафедрі запропонували спробувати вступити до аспірантури. І я подумав: а чому б ні? Щодо зацікавлення наукою, то ще на бакалавраті хотів за неї взятись, але якось так складалося, що не було вільних викладачів, які могли б зі мною працювати в тій тематиці, що мене цікавила.

Також під час навчання у нас в Інституті хімії та хімічних технологій відбувалися різноманітні конкурси, олімпіади, конференції. Спочатку я не надто долучався до них, бо в школі втомився від того всього. А тут відчув свободу, захоплення, що є вільний час, що після пар не треба кудись бігти, поспішати. Однак на другому році магістратури разом з однокурсником Богданом Бережним таки взяв участь у конкурсі студентських наукових робіт. Тоді Богдан здобув перемогу, а я – призове третє місце. Такі конкурси також шанс спробувати власні можливості, побачити себе збоку. Крім того, я неодноразово подавався на стипендію від Корпорації ROSHEN.

– А чи важко було виграти стипендію доктора Honoris Causa Львівської політехніки, професора Сілезького технологічного університету Войцеха Зелінського?

– На неї я теж подався ще в магістратурі. Серед умов участі були відповідна успішність, наявність власних публікацій. Усе це я мав. Моя успішність у той час була високою, публікації теж мав, позаяк я був науковим магістром. Також додав деякі дипломи, зокрема за конкурс студентських наукових робіт. А коли мене повідомили про перемогу, то це певною мірою стало несподіванкою.

– Очевидно, що віддати цю стипендію на потреби ЗСУ ви вирішили спонтанно?

– В Україні триває війна з московитами. Тисячі воїнів віддають своє життя, щоб ми могли вільно жити, навчатись і працювати. Завдяки їм я маю змогу реалізовувати себе в улюбленій справі – провадити наукові дослідження. В ІХХТ часто збирають кошти на потреби ЗСУ, плетуть маскувальні сітки, виготовляють гідрогелеві пов’язки для лікування поранених воїнів. Тому коли я отримав цю стипендію, то, не задумуючись, вирішив передати її на потреби ЗСУ.

– Однак повернімося до вашого наукового дослідження.

– Після магістратури, навіть між магістратурою та аспірантурою, я дещо змінив тематику. Тепер вивчаю біодеградабельні полімери, тобто ті, що за певних умов можуть розкладатися, не спричиняючи шкоди довкіллю. Йдеться про матеріали на основі полігідроксіалканоатів і полілактидів, які під час компостування розкладаються на воду та вуглекислий газ.

Біодеградабельні полімери належать до важливих наукових напрямів досліджень кафедри хімічної технології переробки пластмас. За цією тематикою тут виконують держбюджетні та госпдоговірні науково-дослідні роботи, до яких я також залучений. Дослідження переважно виконую в тандемі зі старшим науковим співробітником Юрієм Мельником під керівництвом директора ІХХТ професора Володимира Скороходи.

– А чим ви живете/цікавитеся поза наукою?

– Люблю піші проходи – просто прогулюватися вулицями, парками, скверами, малознайомими місцями. Люблю грати на гітарі. Я закінчив музичну школу, тож, приїжджаючи додому, сідаю за інструмент, згадую твори та тішуся, коли це вдається. Звісно, намагаюся щось читати. Подобається фантастика, детективи. На те все катастрофічно бракує часу, бо після навчання та роботи в науково-дослідній лабораторії повертаюся додому вже досить пізно ввечері, але стараюся жити не лише наукою.

– Чи будуєте собі плани? Чи маєте мрії, наміри?

– Після коронавірусу вирішив не будувати довготермінових планів, адже зрозумів, що вони можуть швидко порушитися, а коли триває війна, то ще більше усвідомлюєш це. Десь на третьому курсі я мріяв відкрити невеликий паб, однак цей намір відсунувся. Я вже казав, що хотів би працювати, хоча б поєднувати науку з практикою, однак бачу, що це наразі неможливо. Та й мушу ще багато досліджень зробити для своєї дисертації.

А що думаю робити, коли закінчу аспірантуру? Мені подобається провадити дослідження, працювати в лабораторії, однак про перспективу викладання я наразі не задумувався. Навіть не знаю, чи зміг би я бути добрим викладачем, адже для цього потрібно вміти доступно пояснювати навіть найскладніше твердження. Мені не дуже подобаються ораторство, публічність. У дослідній лабораторії почуваюся набагато комфортніше.

Олександр Іванух Олександр Іванух з керівником Олександр Іванух Олександр Іванух Олександр Іванух Олександр Іванух з керівником Олександр Іванух з колегами Олександр Іванух з колегами