Львівська політехніка висунула аспіранта кафедри зварювального виробництва, діагностики та відновлення металоконструкцій ІІМТ Андрія Войтовича (за цикл опублікованих наукових статей з металознавства) на здобуття премії НАН України для молодих учених і студентів ВНЗ за найкращі наукові роботи.
Андрій Войтович вчиться в аспірантурі, здобуваючи спеціальність «Зварювання та споріднені технології і процеси відновлення». Те, що займатиметься наукою, зрозумів ще на другому курсі, коли його запросили долучитися до госпдоговірної кафедральної тематики. Згодом тема досліджень магістральних трубопроводів лягла у бакалаврську роботу. Працьовитого хлопця помітила новий тоді завідувач кафедри Ганна Похмурська, яка прийшла в колектив зі своєю школою з напряму відновлення і забезпечення особливих властивостей відновлюваних або ремонтних поверхонь. Свою магістерську роботу, що стосувалася питань нанесення покриттів зі спеціальними властивостями, хлопець писав уже під її керівництвом. Тематика його роботи в аспірантурі – забезпечення зносостійкості поверхонь, які працюють за умов ударно абразивного зношування.
– Знаю Андрія ще зі студентської лави, – говорить заступник завідувача кафедри доцент Андрій Дзюбик. – Він контактний, з ним легко працювати, працьовитий, його можна застати на роботі вранці і пізно ввечері, бо аспірантська робота потребує індивідуальної роботи і самоорганізації. В останній науковій тематиці досліджував маркер порошкових дротів для відновлення білів молоткових дробарок для подрібнення лікарських рослин. Запропонував порошковий дріт для відновлення великогабаритних елементів конструкцій. Разом з директором ІІМТ Олексієм Ланцем дослідив технологію віброзміцнення направленого металу, який використовують для виготовлення біметалевих футоролочних пластин.
Андрій Войтович належить до тих людей, які у своїй професії хочуть бути професіоналами високого класу. Щоб краще знати фах, мати більше практики, вирішив під час навчання в інституті паралельно освоїти ще й робітничу професію зварювальника. Сам знайшов Вище професійне училище № 20 і успішно закінчив його. Це сподобалося студентам, тож кафедра уклала договори з училищами, аби охочі змогли отримати під час навчання додатково і за невеликі кошти ще й робітничу професію. Нині за сумісництвом Андрій працює у ФМІ, з яким почав співпрацювати ще у студентські роки. По завершенні навчання в аспірантурі його планують залишити на кафедрі.
– Моя кандидатська дисертація посувається добре, бо працюю поруч із такими чудовими людьми, як керівник моєї наукової роботи Ганна Похмурська, завідувач відділу ФМІ ім. Карпенка НАН України Михайло Студент, заступник завідувача кафедри Андрій Дзюбик, – зізнається Андрій. – Взагалі, шлях у науку непростий, а часом і недешевий, бо іноді доводиться проводити дорогі дослідження за свій кошт. Це непросто, особливо, коли маєш сім’ю, тому радив би тим, хто хоче здобути науковий ступінь, робити це до одруження (усміхається).
– Чим приваблює наукова робота?
– Вважаю, що вже найвища пора повернути в Україні давно втрачені зв’язки між виробництвом, наукою і науково-дослідним виробництвом, які свого часу започаткував нині очільник Національної Академії Наук України Борис Патон. Я звичайно, не можу зробити все і негайно, але хочеться бути хоч маленькою ланкою, яка поєднала б ці структури, бо нині перспективним розробкам не дають «зеленого» світла. Що дуже прикро, адже винаходи українців, якби їх впровадити, давали б чималий прибуток державі і заслужену повагу їх авторам.
– Плануєте згодом залишитися в науці?
– Звичайно, як візьмуть на кафедру, буду займатися наукою, накопичуватиму знання, шукатиму шляхи зближення нашого викладацького колективу з виробництвом. Для цього чимало зусиль має також докласти держава, фахівці. Важливо, щоб ми в інституті готували спеціалістів під конкретне виробництво, а для того треба, щоб виробничники і навчальні заклади, в інтересах загальної справи, працювали спільно, бо інакше не варто чекати економічного розвитку.
– Чим поза навчанням і наукою захоплюєтеся?
– Я з 15 років був пластуном у курені ім. Павла Полуботка. Тепер моє юнацтво завершилося і треба було перейти в старший пластунський курінь, та через навчання довелося відмовитися. Маю ще одне захоплення – спільно з татом працюємо з металом: на замовлення зварюємо каркаси вікон, дверей, воріт, столів, робимо й інші конструкції. Маю пасіку з 11 сімей (займаюся цим вже три роки). Тож отримую задоволення й від догляду за бджілками…
– Чого собі побажали б?
– Собі – нічого, радше керівникам нашої держави: щоб звернули увагу на стан речей в країні, особливо в науці, щоб реформи були доцільні і не мали на меті скорочення одних для більшої зарплати інших, щоб не розпорошували фінанси на різні розробки, швидше обрали актуальні нині для країни новітні розробки.