Такий ювілей став нагодою не лише вкотре зустрітися, а й обговорити наболілі питання, поговорити про співпрацю між випускниками різних поколінь.
Про можливості та потреби
В актовій залі головного корпусу зібралися ті, які свого часу здобули освіту у Львівській політехніці та для яких це стало базовим фундаментом до дальшого навчання й набуття інших фахів і навичок. Тепер вони обіймають різні посади – очолюють банки, приватні та державні підприємства, є провідними фахівцями у різних царинах. І часто освіта у Львівській політехніці для них – не єдина. Однак вважають своїм обов’язком допомагати вишу, який свого часу вкладав у них, а тепер з-поміж чотирьох українських ЗВО входить до тисячі найкращих університетів світу.
Ректор Політехніки Юрій Бобало, вітаючи учасників асоціації, поділився наболілими проблемами – університет потребує збільшення фінансування, кількість бюджетних місць на бакалавраті та тих, хто може отримати стипендію, зменшується; також на часі дилема щодо встановлення/невстановлення мінімального бала зі ЗНО, питання якісного навчання.
Ще одна спільнота, яку нещодавно заснували в університеті (її очолив Олександр Березко), – клуб випускників. Це середовище можливостей, де львівські політехніки сприяють взаємному розвитку один одного та розвитку університету. Його учасники отримали клубні картки, що надають доступ до ексклюзивних бонусів у мережі партнерів.
Співпраця сьогодні. Яка вона?
Про це під час панельної дискусії говорили випускники (чи майже випускники) різних поколінь. Вони відповіли на запитання модератора заходу Олександра Березка: «Що найцінніше ви взяли для себе за час навчання у Політехніці?», «Якою бачите свою співпрацю з Політехнікою?».
Дискусія була жвава, присутні – викладачі та випускники – активно ставили свої запитання й висловлювали власне бачення проблеми. Пропонуємо витяги думок, що прозвучали на панельній дискусії.
Анастасія Вакарчук, голова колегії студентів Львівської політехніки:
– Для мене із Львівською політехнікою асоціюється насамперед співпраця та спілкування з багатьма людьми: викладачами, адміністрацією, студентами, оскільки я з першого курсу навчання в ІЕСК працюю у студентському самоврядуванні. Таке спілкування – це і конфлікт інтересів, поколінь, поглядів, але й досвід. Дуже круто – навчитися знаходити спільний знаменник із викладачами, адміністрацією, студентами різного віку, які мають різні погляди, світогляд, «захцянки». Мені ці роки дали можливість навчитися контролювати себе, розуміти різних людей і зробити так, аби зрозуміли тебе. Це найбільше, що я отримала.
Яка співпраця випускників та університету сьогодні реальна, на мою думку? Розглядаю два аспекти: зробити офіційною співпрацю роботодавців зі студентами – щоб база, яку вони можуть запропонувати нам, була доступна для всіх (про існування відділу працевлаштування в університеті не знаю). І друге: залучати викладачів до роботи в бізнесі, аби вони могли самовдосконалюватися, мали сучасний практичний досвід і могли ним ділитися зі студентами й заохочувати їх до зростання.
Роман Загірний, керівник Львівської регіональної дирекції АТ «Міжнародний інвестиційний банк»:
– Я закінчив Львівську політехніку, факультет автоматики, 1975 року. Зі спеціальністю АСУ мені вдалося чогось досягнути на львівській «оборонці», де працював після закінчення. Найцінніше з Політехніки – диплом, який допомагав мені працевлаштовуватися. Освіти політехніка достатньо, аби себе стовідсотково реалізовувати.
Навіщо ми створили асоціацію? Щоб поєднати те, що фактично не поєднується, скільки б ми про це не говорили, бо прірви між поколіннями були, є і будуть. Їх не треба позбуватися, а натомість доречно жити так, як це вимагає сьогоднішній час. Тому треба розвивати те, що реально можливо. Наші зібрання повинні давати поштовх до чогось і не бути причетними до певних дат. Скажімо, роботодавцеві, на мою думку, доречно бути замовником підготовки фахівців від самого початку навчання студента.
Дмитро Возний, співзасновник та директор компанії Enjoi:
– Я – випускник 2014 року, економіст. Під час навчання був учасником студентської колегії, її очільником у своєму інституті. Саме цей практичний досвід став для мене визначальним на подальшому шляху, а згодом допоміг створити свій бізнес. Якщо говорити про академічні знання, то вони стали максимальним поштовхом для самоосвіти.
Чого я як випускник хотів би від асоціації? Знати, чим вона займається. Якщо мені як представнику бізнесу потрібні кадри, я звернуся до колегії і профбюро свого інституту. Або до стартап-школи при університеті. Від Політехніки хотів би мати кадри, ідеї. Я готовий інвестувати у свій університет, брати участь у менторських програмах. Це все повернеться добрими кадрами.
Ірина Старик, ІТ-рекрутер Byra App:
– Я закінчила прикладну лінгвістику, як і мої колеги, була активною у студентському самоврядуванні, очолювала інститутську колегію. Тому Політехніка для мене асоціюється з досвідом, адже тут я навчилася працювати і в колективі, і самостійно. Із кожного негативного досвіду вмію брати позитивне, бо це у будь-якому разі – добрий досвід. А постійне спілкування, якого я набула студенткою, тепер допомагає на роботі проводити співбесіди.
Асоціацію сприймаю як певний міст між студентами і працедавцями. Нині треба знайти найкращий канал інформування наших студентів. Більшість із них не знають про цю асоціацію і про те, що в ній є багато хороших працедавців. На жаль, здебільшого студенти під час навчання пасивні. Чому? Бо вони не знають, навіщо їм викладають те чи інше. Натомість можу назвати два приклади сучасної якісної підготовки тих, хто вчиться на інтернеті речей і системах штучного інтелекту. Там першокурсник через 2 місяці від початку навчання іде в ІТ-фірму на лекцію, а наприкінці 2 семестру на її базі готує проект, проходить там безкоштовні додаткові курси. Коли мені будуть потрібні кадри, то найперше звернуся до свого університету.
Василь Срібний, генеральний директор ДП «Аргентум»:
– Я закінчив хімічний факультет. Найцінніше, що взяв із Політехніки – повагу до людей науки. На моє переконання, все, чого сьогодні досягнуто в бізнесі, – це завдяки людям науки. Я поставив собі за мету поєднати науку з практикою і домігся цього (захистив кандидатську).
Асоціація повинна створювати технологічні платформи для розв’язання тих прикладних проблем, що виникають у роботодавця. А зібратися, щоб сказати загальні фрази, – замало. Нині перед суспільством стоїть багато викликів, які без науки ніхто не вирішить. Наприклад, понад 10 років тому я знайшов ініціативних людей із Львівської політехніки, які виявили бажання переробляти ПЕТ-пляшки. На сьогодні і технічно, і технологічно ми розв’язали ці проблеми.
Ми як випускники можемо подавати до інститутів ідеї, а студенти – їх вивчати, аналізувати і шукати шляхи розв’язання через курсові і дипломні проекти. Бо їм, щоб заробляти, потрібно мати знання.
Артем Беренда, керівник Львівського офісу ПІІ «Білфінгер Тебодін-Україна»:
– 13 років тому я вийшов зі стін Політехніки, закінчив архітектуру. Звідсіля виніс теоретичну базову освіту, вміння навчатися, вдосконалюватися, а також – досвід роботи у студентському профкомі й співпраці з міжнародними студентськими організаціями.
Співпрацю треба починати з комунікації. Чому студенти нині не зацікавлені бути інженерами? Чому всі хочуть бути айтівцями? Треба піднімати імідж інженера в Україні. Сучасні молоді інженери часто їдуть за кордон. На сьогодні наша компанія шукає 12 фахівців. Ми платимо дуже хорошу зарплату, пропонуємо офіційне працевлаштування. Ніяких конвертів! Гарантуємо соціальне забезпечення, медичне страхування. Але наш інженер повинен знати англійську мову, а такі знання мають одиниці. Чому так? Може це запитання треба поставити Львівській політехніці?
Всі хочуть заробляти багато грошей. Проте я запитую: а що ти для цього готовий робити? Що вмієш? Стажистам пропонуємо подвійну стипендію, але охочих стажуватися мало. Нині шукаємо 12 стажистів. Однак ставимо їм умову: завершити навчання, не занедбати його, захопившись роботою. Інакше ми розпрощаємося. У моїй практиці так уже було…
