Професор Варшавської політехніки Артур Бадида, який є членом програмних комітетів конференцій у Львівській політехніці, недавно взяв участь у шостому науковому форумі Litteris et Artibus. Польський учений розповів про співпрацю з українськими колегами і проблему якості навколишнього середовища, яку він досліджує.
Думаємо про нові напрями співпраці
– Які Ваші враження від цьогорічного Litteris et Artibus?
– Насамперед вразила прекрасна будівля Будинку вчених, по-друге, велика кількість учасників. Це дуже цікава ідея – зібрати разом молодих дослідників із різних галузей. Відвідуючи традиційні конференції, молоді люди, які тільки починають свої наукові дослідження, можуть боятися презентувати свої невеликі напрацювання широкій аудиторії, досвідченим фахівцям. А на такому заході, як Litteris et Artibus, де всі зі схожим досвідом, це – простіше. Друге: мультидисциплінарність форуму, що дозволяє учасникам отримати знання з різних сфер. Цей захід схожий на те, що ми робимо у Варшавській політехніці, – теж мультидисциплінарна конференція для молодих учених (цьогоріч була вже 11-та). Тож ми знаємо, що це плідний формат, який, окрім всього іншого, дозволяє молодим науковцям також започатковувати співпрацю, навіть із колегами з галузей, які на перший погляд можуть видаватися нецікавими для кооперації.
– У травні 2015-го РМВ Львівської політехніки і Рада докторантів Варшавської політехніки й Фундація молодих науковців підписали угоду про співпрацю, що передбачала насамперед можливості наукових публікацій, участі в конференціях. Чи бачите (якщо так, то які) перспективи двосторонньої співпраці?
– Ми почали зі взаємного обміну учасниками в згаданих наукових форумах у Варшаві та Львові. Львівські політехніки долучилися до нашої конференції. Щодо публікацій: маємо науковий журнал, в якому можуть бути надруковні тези доповідей або ж наукові статті молодих учених, звичайно, після рецензування з боку зовнішніх (зокрема закордонних) рецензентів, адже прагнемо забезпечувати високий рівень якості публікацій. Ті львів’яни, які були на нашій конференції минулого і позаминулого року, мають публікації. А троє науковців зі Львівської політехніки, зокрема й голова РМВ Олександр Березко, входять до складу групи рецензентів статей, котрі подаються до нашого журналу. Сподіваюся, розвиватимемо ці напрями далі. Думаємо й про можливість видання спецвипуску журналу, куди ввійшли б і окремі статті із шостого Litteris et Artibus.
Я вбачаю перспективи у спільному аплікуванні на гранти в рамках європейських програм, але не тільки (у Польщі маємо національні проекти, до яких можемо залучати інституції з-за кордону). Для українських учених це – шанс розвиватись. З нашого боку теж є зацікавлення в кооперації з Україною, адже вітається, якщо в переліку міжнародного консорціуму є хоча б один партнер з-поза меж Євросоюзу.
– Розкажіть про ГО «Фундація молодих науковців», президентом якої Ви є.
– Її було засновано з метою надання підтримки молодим науковцям на початковому етапі їхнього професійного шляху. Згадані вище конференція і журнал – два продукти фундації, які намагаємось розвивати з початку її діяльності, з 2010 року. Плануємо започаткувати й іншу конференцію, що охоплюватиме різні технічні галузі, але сфокусується на одному аспекті – урбаністичному, на проблемах міста, життя у ньому, як-ось транспорт, якість повітря, архітектура тощо. Залучимо до заходу, до програмного й організаційного комітетів, і колег зі Львова.
Як те, що ми спалюємо, нас убиває
– Ви досліджуєте якість навколишнього середовища. Ваша доповідь стосувалася проблеми забруднення повітря і його впливу на здоров’я. Як науковці бачать цю проблему?
– Проблема забруднення повітря, на жаль, є загальнопоширена для Польщі. Польща є однією з найзабрудненіших країн ЄС. Маємо чимало проблем, зокрема в південній частині країни – в колись потужному індустріальному регіоні, де діяло багато ТЕС (на вугіллі зокрема), що було причиною значних викидів у повітря. Нині багато з цих об’єктів закриті, але проблема залишається: джерелом значної емісії є індивідуальні будинки. Щоправда, в цьому контексті ситуація в різних містах дуже відрізняється: скажімо, у столиці більшість будинків з’єднані зі системою центрального опалення і самі не продукують теплової енергії; в субурбаністичних областях це проблема не такого значного масштабу, як, наприклад, у Кракові, Вроцлаві, Катовіце чи деяких менших містах, де, власне, центральних систем опалення нема, а газопровідна мережа не дуже добре розвинена. Але навіть якщо є можливості використання природного газу, люди не хочуть цього робити, бо він дорожчий, аніж вугілля чи деревина. Як пригадую, у 70% індивідуальних будинків у Польщі теплоенергію генерують завдяки спалюванню вугілля або дров – й емісія тут є набагато вища, ніж від використання природного газу. Ще один аспект: використання відходів (із пластику, фурнітури тощо) негативно впливає на атмосферу, викидаючи в неї безліч канцерогенних, мутагенних речовин (вугілля, дерево впливає меншою мірою), що зокрема позначається на нашому здоров’ї.
У Польщі маємо проблему низької якості повітря і порівняно з іншими країнами ЄС мало не найбільшу концентрацію у ньому найнебезпечніших забруднювачів. Один із яскравих фактів – у Польщі найбільша кількість передчасних смертей у цілому ЄС, спричинена забруденням повітря; майже 12% загальної кількості смертей пов’язано з дією цього чинника. Крім того, є низка інших негативних наслідків, зокрема економічних. Я ж фокусуюсь на аспекті здоров’я у зв’язку із забрудненням повітря. Йдеться про різні недуги дихальної, серцево-судинної систем, подразнення шкіри, очей, зокрема рак легень.
– Які можливі шляхи розв’язку цих проблем? Рішення слід шукати на індивідуальному, локальному чи національному рівнях?
– Оскільки це неабияка проблема, вирішити її складно. Вона охоплює цілу країну, водночас є викликом для кожної окремої області, міста, села. Її треба вирішувати на обох рівнях – локальному і національному. Один із найважливіших кроків, зокрема локального характеру, як я вважаю, – це освіта, до того ж і дорослих, і дітей, у школах та навіть дитячих садках. Освіта молоді нині – це суспільство з належними базовими знаннями через 20 років.
У національному вимірі очікуємо на правові рішення, котрі зупинили б практику використання відходів (які заборонені, але застосування яких все ж трапляється), а також вугілля і котлів низької якості (це єдина країна ЄС, де немає регуляції щодо котлів). Оскільки у Польщі відсутні відповідні законодавчі обмеження, то можна купувати будь-що, що називається котлом, зокрема застарілі з технічної точки зору зразки, – і спалювати в них теж можна будь-що. Із сучасними справа інша: для них обов’язково маєш купувати високоякісне вугілля. Схожу проблему в Чехії, Словаччині, Німеччині, Австрії вирішують саме через законодавчу регуляцію (купити там застарлілий котел неможливо), а також розвиток мережі природного газу, що стимулює громадян використовувати радше природній газ, аніж вугілля. У цьому контексті спільною відповідальністю уряду й місцевих органів влади є пошук коштів на підтримку тих громадян, які не спроможні придбати газовий котел, купувати газ чи під’єднатись до системи центрального опалення. Це, власне, довготерміновий процес, який, якщо запустити його сьогодні, дасть результати через років 10 – 15. Отож потрібна освіта (без неї можемо витратити купу грошей на новації, але люди не розумітимуть, навіщо це), якісне правове регулювання й імплементація відповідних норм на місцях, а також фінансова підтримка незаможної частини суспільства.