У квітні цього року в Білій Церкві відбувся ХХХVІІІ Всеукраїнський турнір з боксу серед молоді, присвячений пам’яті Павла Поповича. Він об’єднав понад 200 найсильніших спортсменів з усієї України. Серед учасників турніру був і студент Львівської політехніки Артем Кипеняк, який провів чотири поєдинки і переміг супрерника у фіналі у ваговій категорії 57 кг. Беручи участь у змаганнях, він виконав норматив майстра спорту України.
Одне з важливих для себе рішень Артем Кипеняк прийняв у першому класі. Залишаючись наодинці з телевізором, якось він приохотився переглядати боксерські поєдинки. І так захопився цим видом спорту, що аж сам захотів битися на рингу. Під впливом емоцій Артем записався у боксерську секцію. Звичайно, зробив свій виважений крок на шляху до рингу після того, як його рішення схвалили батьки — вони першими дізналися про його прагнення. Але крім сильної волі Бог обдарував хлопця художнім талантом. Світ своїх емоцій Артем не ховав за завісою внутрішнього сприйняття, а передавав через кольори на папері. Спочатку малював задля розваги. Пізніше вдосконалював свій художній хист і роздмухував іскру таланту в Стрийській дитячій школі мистецтв. Нині Артем майже на малює — відклав це заняття до кращих днів. Каже, що на все не вистачає часу. Багато часу поглинають щоденні тренування, участь у турнірах і, звичайно ж, навчання в Інституті енергетики та систем керування Львівської політехніки.
— Артеме, згадай свої перші заняття з боксу. Які емоції вони викликали?
— Мені було сім років, коли я прийшов у секцію боксу. Уже майже не пам’ятаю тих відчуттів, які мав на першому занятті. Але дуже добре пригадую, що мені подобалося тренуватися, і я чи не з першого тренування зрозумів, що з боксом потоваришую надовго. Так і сталося. Багато дітей приходило на тренування, але снаги їм до занять не вистачало. Порівнюючи себе з іншими, дуже скоро зрозумів, що мені краще, ніж їм, вдаються комбінації ударів. Відколи відчув, що стаю сильнішим, упевненішим, мій запал боксувати наростав.
— Чи все вдавалося тобі з першого разу, чи десь треба було докладати зусиль?
— Загалом, мені було легко освоювати боксерське мистецтво, але траплялися й складні моменти. Та мені поталанило з тренером. Я вдячний Юрієві Кулику, який тренував мене у Стрию. У нього великий досвід. Юрій Юліанович вдало корегував мої рухи, і все ставало на свої місця.
— Не виникало у моменти якихось невдач думки покинути тренування і почати малювати?
— Ні.
— Тренування прогулював?
— Прогулювати не прогулював, але деякі заняття, бувало, пропускав, коли були для цього серйозні причини.
— Ти пам’ятаєш свій перший поєдинок?
— Так. Турнір проходив у Трускавці. Я дуже переживав, яким буде мій дебют. Бо одна річ працювати з тренером, а інша — зустрітися на рингу один на один із суперником. Але старт виявився вдалим — на тих змаганнях я посів перше місце, і в мене виросли крила. Без боксу я вже себе не уявляв.
— Якими були твої наступні поєдинки?
— У більшості з них перемагав. Але й поразки були. Першої зазнав після тридцяти успішних боїв.
— Не зламався?
— Було прикро. Довго тримав у собі цей поєдинок, не відпускав. Наступні поразки сприймав спокійніше. Після бою намагався добре проаналізувати помилки і ретельно пропрацювати невдалі моменти. Гіркого смаку невдачі теж треба скуштувати. Поразки вчать, вказують на прорахунки, спонукають більше працювати над собою.
— Як сприймав твої невдачі тренер?
— Поразки своїх підопічних тренери сприймають як свої. Ми разом аналізуємо прогалини і вдосконалюємося. Я дякую своєму тренерові Купріяну Гулею, що мною опікується. Він дає мені чимало корисних порад і вклав у мене багато знань.
— Скільки серйозних боїв ти провів?
— Напевно зі сто, а може, й більше.
— Є таке поняття, як боксерська етика. Ти дотримуєшся її?
— Так. Це повага до себе і до суперника. Без застосування «брудних» прийомів доводиш суперникові, що ти кращий, вправніший, сильніший.
— Що у боксі переважає — спортивний талант чи наполегливість?
— Я вважаю, що у боксі важливо виявляти свою наполегливість. Можна бути обдарованим силою, сміливістю, та лише обдаруванням далеко не заїдеш. Щоб досягати успіхів у боксі, треба багато тренуватись і наполегливо працювати.
— Чи потрібно у боксі думати?
— Так. Важливо думати, важливо передбачати поведінку суперника і прораховувати його наступні дії, щоб у відповідний час завдати влучного удару. Це як гра в шахи — складно, але важливо.
— Що тебе мотивує і далі боксувати?
— Перемоги у поєдинках. Найсильніші емоції охоплюють у момент, коли рефері піднімає твою руку.
— Які емоції ти переживав, коли вперше переміг у престижному турнірі?
— Я усвідомив, що всі мої старання окупилися, і поставив собі вищу планку.
— Чи існують боксерські забобони? Якщо так, то чи дотримуєшся їх перед виходом на ринг?
— Я не вірю в забобони і не дотримуюся їх. Перед поєдинком я не дивлюся боїв, які відбуваються до мого виходу, — вони викликають мандраж. Щоб подолати тривожність, я молюся.
— Що для тебе означає вийти на ринг?
— Бажання продемонструвати мужність. Довести, що ти не боїшся вступити у двобій із суперником. Це важко. Не кожному вдається.
— Якого рівня ти сьогодні досягнув у спорті за боксерськими мірками?
— Виконав норматив майстра спорту. Став третім на чемпіонаті України з боксу, здобув золото на ХХХVІІІ Всеукраїнському турнірі з боксу серед молоді в Білій Церкві, що був присвячений пам’яті Павла Поповича.
— Як вдається поєднувати навчання в університеті зі спортом? Чи дають поблажки?
— В Інституті енергетики та систем керування, де я навчаюся, ставляться до мого захоплення з розумінням, але поблажок не дають. «Халява» тут не проходить — прогалини у виконанні навчальних планів треба відробляти.
— Якщо постане питання вибору між роботою за фахом і боксом, що ти вибереш?
— Для мене важливе і одне, і друге. До закінчення університету буду поєднувати навчання зі спортом. Далі, думаю, віддам перевагу роботі за фахом.
— Артеме, оскільки приводом для нашої сьогоднішньої розмови стала твоя перемога у ХХХVІІІ Всеукраїнському турнірі з боксу серед молоді в Білій Церкві, розкажи більше про цей захід.
— Цей турнір в Україні дуже престижний. Перші спортивні змагання у межах турніру відбулися в 1980 році. Свого часу в ньому брали участь Володимир Кличко, Сергій Дзінзірук та інші відомі чемпіони. Я мріяв про участь у ньому й не тільки мав можливість упродовж п’яти днів спостерігати за яскравими боями, а й у фінальному поєдинку побороти бронзового призера чемпіонату Азії з боксу у своїй ваговій категорії Данила Гуменюка.
— Що крім наполегливих тренувань і доброї фізичної підготовки потрібно боксерові, щоб успішно виступати у поєдинках і досягати вагомих спортивних результатів?
— Олімпійський спокій. А щоб його зберігати, треба мати добру психологічну підготовку: вміти володіти собою й керувати емоціями, мати залізну витримку та впевненість. З цими рисами легше долати страх і давати собі раду зі стресом перед поєдинком.
— Що порадиш початківцям у боксі?
— Тренуватись, тренуватись і ще раз тренуватись. Дисципліна плюс наполегливість дорівнює успіху. А ще раджу цікавитися боксом, дивитися бокс і перемагати в боксі.
— Чи є у переліку твоїх боксерських прийомів улюблений?
— Під час тренувань ми вивчаємо багато прийомів. Маю кілька своїх — незапозичених. У боксі є три основні удари: прямий, боковий і знизу. Використовуючи їх, можна складати чимало комбінацій і запроваджувати різні стилі боксу. Усе це дуже цікаво аналізувати.
— Ти хотів би взяти участь у професійних змаганнях?
— Я готовий.
