Бруківка, яку в багатьох містах Європи замінюють асфальтом, у Львові досі залишається основним дорожнім покриттям у центральній частині міста і конкурує з асфальтом за ключові міські магістралі. Утім, наразі розробляють принципово новий проект реконструкції вулиці Бандери, де бруківку планують замінити на асфальт.
У межах «Майстерні міста 2017» львівські урбаністи та інженери разом з мешканнями з’ясовували, яке дорожнє покриття краще для львівських вулиць. Zaxid.net записав розповіді фахівців про те, чому в Європі обирають асфальт і яким має бути дорожнє покриття на вулицях Львова. Ось що сказав Антон Коломєйцев, архітектор, викладач Національного університету «Львівська політехніка»:
– Наведу приклади використання асфальту та бруківки у європейських містах. Німецький Дрезден був відновлений з руїн. Відновлення стосувалося не лише будівель, але і вуличного покриття. На вулиці без інтенсивного автомобільного руху, з пішохідним простором відновили бруківку. Проте автомобіль тут є другорядним. Такі вулиці виглядають історичними і живописними.
У той же час вулиці з автомобільним рухом, які пролягають через середмістя, роблять з асфальту. Ми бачимо набережну Ельби, історичні комплекси й асфальт. Транзитні зони хідників тут роблять з природного каменю, а мозаїчну текстурну бруківку кладуть у нетранзитних зонах хідників.
Австрійський Відень вже не перше століття є зразковим містом для Львова. Тільки наприкінці XVIII століття тут почалося тотальне замощення вулиць, а до того це були гравійні немощені вулиці. Понад 100 років тому, у 1872 році, у Відні почали застосовувати асфальт.
Зараз у Відні майже не залишилось вулиць з бруківкою. Наприклад, живописна вулиця, яка проходить біля пам’ятки ЮНЕСКО – палацу Шенбрунн. Тут трамвай іде по бетонних плитах, а проїжджа частина асфальтована. У наступні роки цю вулицю планують переробити на Shared space – місце поєднання трамваїв, автомобілів, велосипедистів, пішоходів. Тобто місце для всіх, де всі рухаються повільно.
Такий принцип уже був реалізований у Відні на вул. Маріягільферштрассе. Це вулиця торгова, на ній вкладені гранітні блоки товщиною 25 см – однакове покриття як на проїжджій, так і на пішохідній частині, між якими немає чіткого розмежування.
У іспанській Валенсії, де фантастична архітектура в середмісті, також бачимо асфальт. Зокрема, на центральній Площі де ла Рейна.
У Нідерландах люблять стелити цеглу на дорогах, адже голландці мають для цього спеціальні технології. Клінкерна цегла добре витримує морози і за рівнем шуму вона ближча до асфальту, ніж до бруківки.
У французькому Ліллі на вузькій вулиці без автомобільного руху поклали бруківку. Натомість паралельна вулиця з автомобільним рухом – в асфальті.
У Парижі на площі Згоди асфальт з’явився у 1837 році у вигляді плит. Зараз в історичному середовищі Парижа тотально асфальтують вулиці. Зокрема, і Єлисейські поля, район біля Ейфелевої вежі. Проїжджа частина біля Паризької опери також застелена асфальтом.
Натомість біля сучасної будівлі центру Жоржа Помпіду площа вимощена бруківкою, адже це пішохідна площа для зустрічей.
Я не можу собі уявити жодного міста Європи, де на магістральній вулиці типу львівських вулиць Бандери чи Коновальця стелили би бруківку. Присутність бруківки в історичному середовищі без інтенсивного автомобільного руху – це добре. Але якщо це автомобільна дорога і там живуть люди, то з європейської точки зору там має бути асфальт.
Згідно з науковими дослідженнями, бруківка шумніша за асфальт на 5–10 децибел. Коли ми говоримо про загальний рівень шуму 80–90 децибел, це дуже суттєва різниця.