Студент ІКТА Львівської політехніки Антон Дукач: «Гордий, що завоював ліцензію і їду на Олімпійські ігри»

За матеріалами сайту «Галичина спортивна»
Антон Дукач

Перед від’їздом до Кореї львівський санкар, студент Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології Львівської політехніки Антон Дукач розповів сайту «Галичина спортивна» про забезпечення команди, чому почав займатись санним спортом та на що розраховує на Олімпійських іграх.

– Наскільки важким був сезоні та наскільки було важко завоювати ліцензію?

– Сезон був важким настільки, наскільки міг бути. Все через те, що попередній сезон я пропустив через травму. І починав все з «чистого аркуша». Кожен заїзд, кожен збір, кожне тренування були для мене надзвичайно важкими як морально, так і фізично. Але з кожним Кубком світу відчував покращення у силових та моральних показниках. Тому надзвичайно гордий, що завоював ліцензію і їду на Олімпійські ігри.

– Саме травма не дозволяє показувати результати, які були на юніорському рівні?

– Я б не сказав, що через це. Відчуваю пік своєї форми й у фізичних показниках я не поступають. Це показав мій шостий розгін на Чемпіонаті Європи. Шкода, що про нього ніхто не згадує. Але це єдиний показник, за яким можна порівнювати з іншими спортсменами фізичні дані.

– Ми значно відстаємо від інших країн у забезпечені і підготовці, але Ви показуєте високі результати. За рахунок чого?

– За рахунок досвіду і спілкування з тренерами інших країн. Пошуку спонсорів і менеджменту купівлі саней. Зараз дійшли згоди з міжнародними тренерами щодо купівлі саней, які купують, щоб покращити результати, але, на жаль, вони коштують більше 20 000 євро. Тому очікує важка робота, щоб знайти кошти.

– Технічне забезпечення – це єдина перепона на шляху до завоювання нагород?

– Так. На юніорському рівні у провідних країн немає такого відставання забезпечення від дорослих команд. Ми якщо працюємо в юніорській збірній, то вже маємо доступ до найкращих саней, які є в Україні. Це дає змогу показувати хороші результати на юніорському рівні, ми більше готові. Коли переходимо в дорослу команду, то в нас нічого не міняється в технічному оснащенні, а в провідних країнах міняється. У нас постійно пряма, а в них є прогрес.

– Якою є олімпійська траса, які має особливості та наскільки складна?

– Дуже приємна. Траса не дуже складна, але є два складні віражі: другий, на якому можна впасти і не фінішувати, та дев’ятий – настільки важкий у проходженні, що там мають проблеми олімпійські чемпіони і чемпіони світу. Тому проїхати всі чотири заїзди стабільно буде важко.

– Господарі змагань мають сильних саночників?

– Пристойно виглядає тільки двомісний екіпаж. Жінки і чоловіки чогось особливого не показують. Їх результати гірші за наші. Але все побачимо на олімпійському тижні, бо траса може змінитись до невпізнанності.

– Чим вас вразили країна-господар Олімпійських ігор-2018?

– Ми не змогли її побачити. Коли був збір, постійно були на тренуваннях і в готелі.

– Малюєте собі ідеальну траєкторію з найменшою затратою часу чи це все на рівні відчуттів?

– Перед спуском проходжу вздовж траси, щоб подивитись на всі віражі та зрозуміти, що змінилось, а що ні. Шукаємо оптимальну траєкторію перед самим стартом. Закриваю очі й уявляю, як правильно спуститись.

– Коли вам краще їхати: в першій, другій чи третій групі?

– Все залежить від погоди. Коли плюсова, дощова або сніг – надзвичайно важливо їхати в першій групі. Якщо мороз, то немає значення, в якій групі стартувати. Якраз у зв’язку з цим мені не вдавалось на початку сезону завойовувати багато очок. Я пропустив сезон, опустився в рейтингу (був 74), і стартувати в перших числах мені не вдавалось. Я їхав в кінці і через погані погодні умови. За хорошої їзди не міг показати хорошого результату.

– Чому почали займатись санним спортом, адже в Україні він не те що не популярний, а взагалі мало відомий?

– Можна сказати, що мене сильно мотивували, коли був юніором. В мене були дуже хороші перші результати. Я показав рекорд траси в Інтерберзі, але не відчував фінансового і технічного забезпечення. Можливо, самообманом переконав себе в тому, що в дорослій збірній мене чекають такі ж результати. Але зараз будемо покращувати роботу зі спонсорами, щоб покращити технічну базу.

– Яка траса є улюбленою або яку хочете підкорити?

– Дуже хочеться підкорити стартовий розгін у Кореї, щоб показати, що не тільки рекорди траси, а й рекорди старту можна демонструвати. Я фізично готовий поборотись за перші розгони на Олімпійській трасі.

– У вашому виді спорту помилки коштують дуже дорого, інколи – навіть життя. Чи не відмовляють вас рідні залишити цю небезпечну справу?

– Дуже важкий удар був через травму. Все через важку реабілітацію, яка довго тривала. Я маю ціль, я маю мету і її досягаю.

– На що реально ми можемо розраховувати на Олімпіаді?

– Як мінімум – показати хороший розгін в одиночному заїзді і потрапити в Топ-30. Можемо боротись за топ десять в командній естафеті.

– Що мотивує продовжувати займатись санним спортом?

– Люди, які в мене вірять і постійно підтримують. Навіть при не дуже високих результатах вони підтримують, а це дуже мотивує.

Довідка

Антон Дукач – майстер спорту України з санного спорту, член національної збірної команди України з санного спорту; учасник перших зимових юнацьких Олімпійських ігор 2012 року в Інсбруку (Австрія), де був прапороносцем української збірної на параді відкриття. На цих змаганнях трішки не дотягнув до олімпійського п’єдесталу, фінішувавши четвертим у змаганнях одномісних саней.

Серед кращих результатів – друге місце в Кубку світу серед юніорів 2015 року (Вінтенберг, Німеччина), де встановив рекорд траси, який тримається до теперішнього часу; четвертий результат на чемпіонаті Європи 2015 року в командній естафеті (Вінтенберг, Німеччина), сьомий – на Кубку світу 2016 року в командній естафеті. Тренери – Дмитро Нєкотєнєв, Володимир Вахрушев, Іван Баїк. В олімпійському Пхьончхані виступатиме в одномісних санях серед чоловіків та в командній естафеті.

Представляє фізкультурно-спортивне товариство «Колос», вихованець Львівської спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву «Беркут», студент Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології Національного університету «Львівська політехніка».