Навчання — це не лише здобуття знань, а й процес самопізнання. Андріана Задорожна, студентка магістратури Львівської політехніки, поділилася з нами історією свого професійного становлення, труднощами на шляху до здобуття стипендії Президента України, а також розповіла про бачення свого майбутнього в українській освіті.
— Андріано, чому ви обрали для навчання саме Львівську політехніку?
— Як тільки постало питання, куди вступати, я без жодних сумнівів обрала Політехніку. Навіть більше нікуди не подавалася. Чула багато позитивних відгуків як від знайомих, так і від учителів у школі. Вступила на спеціальність «Професійна освіта: Цифрові технології» в Інститут права, психології та інноваційної освіти. Буду чесною: я не була тоді впевнена щодо свого вибору, адже ще перебувала на роздоріжжі — не знала, ким точно хочу стати і в якій сфері розвиватися. Проте зараз я цілком задоволена своїм вибором.
— Ви зараз навчаєтеся на другому (магістерському) рівні вищої освіти. Чи є предмети, які вас захоплюють? Що найбільше подобається в навчанні, а що — найменше?
— Насправді кожен предмет по-своєму цікавий, але ще більше мене надихає те, як саме нам їх викладають. У минулому семестрі мені особливо подобалося відвідувати заняття із загальної та вікової педагогіки й педагогіки відкритих освітніх систем. Я із задоволенням слухала лекції, адже вони були пізнавальні, а практичні завдання допомогли набути навичок, які обов’язково стануть у пригоді в моїй майбутній професії.
Найбільше мене захоплює підхід більшості викладачів до навчання — я рівняюся на них. А програми обміну, які пропонує Політехніка, надзвичайно цінні для мого професійного зростання. Найскладніше, мабуть, велике навантаження під час сесій, проте водночас це й добра нагода тренувати самодисципліну.
— Вітаємо зі здобуттям академічної стипендії Президента України! Які у вас враження від її здобуття і чи важко було досягнути цього?
— Щиро дякую! Здобути стипендію Президента України — велика честь для мене й визнання моїх зусиль. Це стало для мене несподіванкою, але й водночас підтвердженням того, що моя праця не марна й належно оцінена. Звичайно, шлях до цього був непростий: треба було мати високий середній бал, брати активну участь у науковій діяльності — писати тези, виступати на конференціях. Та головне — щиро любити те, що робиш. Коли робота дає задоволення, то й результат не забариться.
— Які поради можете дати студентам, які також хочуть здобути таку стипендію? Що вам допомогло в цьому?
— Найважливіше бути ініціативними, активними в навчанні, ставити запитання — викладачі завжди готові допомогти. Високі оцінки — це чудово, але варто доповнювати їх участю в науковій роботі, освітніх програмах і проєктах. Зокрема, мене надихнуло моє бажання. Та жодне досягнення не було б можливим без чудових наставників. Я вдячна кожному викладачеві, який підтримав і допоміг мені розкритися. Не менш важливою була й участь у міжнародних проєктах — це справді розширює горизонти.
— Які у вас плани після завершення магістратури? Якого кар’єрного зростання вам хотілося б?
— Після магістратури я планую й далі розвиватись у сфері освіти. Уже маю досвід роботи вчителем і можу впевнено сказати, що це моє. Передавати знання й бачити результат — особливий вид задоволення. Я бачу себе насамперед як учителя, який любить своїх учнів. А завдяки участі у міжнародних освітніх проєктах прагну зробити свій внесок у розвиток української освіти. У майбутньому мрію керувати навчального закладу, що сприятиме вдосконаленню освітнього процесу.
