Волонтерство нині стало справжнім громадянським обов’язком та повноцінною роботою з графіком 24/7. Не виняток й осередки Львівської політехніки, які за 50 днів війни перетворилися на помітні центри допомоги. Так Студентський волонтерський штаб активно допомагає захисникам маскувальними сітками і не тільки. Анастасія Вакарчук, аспірантка Інституту енергетики та систем керування, яка сьогодні, не покладаючи рук, працює задля нашої перемоги і є однією із засновників цього штабу, розповіла про внесок молоді у перемогу.
Штаб постійно розширює межі своєї діяльності – шукає устаткування та гуманітарну допомогу для військових. Тут шиють спальники та навіть шукають машини нашим захисникам, але в пріоритеті – маскувальні сітки. Анастасія розповідає, що сітки – це перше, що прийшло їм у голову, і, як бачимо, не прогадали, адже Україні постачають величезну кількість техніки, яку, звісно, потрібно маскувати. Тому зупинятися тут не варто, бо роботи багато й потреба в маскуванні техніки тільки зростає.
«Замовлення бувають різні – треба було сітки на укриття людей, на маскування великої та меншої техніки. Було декілька великих замовлень – це і на літаки 21 на 21 метр, на потреби аеропортів – 15 на 15 метрів. Здебільшого з локацій сітки звозять до нас, ми ж їх звідси відправляємо замовникам. Нещодавно виконали замовлення на сітки для особового складу, а це 50 штук. То, щоправда, невелике замовлення, однак потрудилися на славу. Робимо й «кікімори», – розповідає волонтерка.
Деякі військові особисто приїжджають за готовими сітками, щоб повезти їх у гарячі точки. Буває, що волонтери відвозять на передову наш маскувальний матеріал разом із гуманітаркою, устаткуванням і всім тим, що постачає на передову тил. Замовлення надходять постійно, але ресурси вичерпуються – постійно бракує тканини й людей, які плели б основи. Та, за словами Насті, робота не припиняється, і ресурси акумулюються по максимуму.
«До роботи залучено не лише студентів, є з-поміж нас і біженці, які тепер живуть у гуртожитках, багато людей з довколишнього району, з усього Львова, бо в багатьох є мій номер телефону. В перші дні війни ми поширювали інформацію про себе в групах Facebook, тому мій телефон просто розривався від дзвінків, і якби технічно можна було мати водночас 4 лінії, він би їх мав. Було дуже багато біженців, які дзвонили й виявляли бажання щось робити», – зазначає дівчина.
Усі ми знаємо, що переможемо в цій війні, але зупинятися не варто. Не зважаючи ні на що, Настя щодня приходить у штаб і робить все, щоб допомогти нашим захисникам, полегшити їх службу.
«У мене позиція така – якщо хлопці й дівчата там, на передовій нашої оборони ризикують життям, захищаючи нашу країну, то й ми тут, у тилу, маємо щось робити, тому й працюємо без вихідних. Хлопці (співкоординатори Штабу) дали мені пів дня вихідного, і я пішла додому подрімати, а в думках вже планую про те, що робитимемо далі. Я не знаю, як люди сидять вдома, я так не змогла б. Тривоги трохи вибивають із колії, адже постійно бігаєш туди-сюди, часом розумієш, що немає часу й відпочити», – розповідає Настя.
Мотивують дівчину й плани на майбутнє. Настя вірить у нашу перемогу й у Збройні сили України, тому дозволяє собі помріяти про те, чим буде займатися після перемоги. Дівчина хоче тісніше пов’язати своє життя з волонтерством.
«У мене є свої плани – хотіла б поїхати волонтерити й відбудовувати зруйновані міста України. Я не хочу залишати тих людей сам на сам із бідою. Оскільки ми тут їх спільно приймаємо й допомагаємо, то чому б не мобілізувати сили на те, щоб спільно з ними відновити й відбудувати їх домівки. Але це мої особисті погляди й плани, майбутнє покаже наскільки мені це вдалося», – підсумовує волонтерка.
Війна максимально поєднала українців, адже в усіх сьогодні одна мрія – перемогти споконвічного ворога. Ця мрія, власне, й підживлює та цементує Студентський волонтерський штаб. І якщо ви також живете такою мрією, то долучайтеся до діяльності Штабу й робіть свій внесок у майбутню перемогу.
