Про музику, що дає сили, й оркестр «Поліфонія», який давно став її сім’єю, говоримо з аспіранткою Інституту права, психології та інноваційної освіти, психотерапевткою психологічної студії «Сенс», скрипалькою симфонічного оркестру Львівської політехніки та камерного оркестру «Поліфонія» Анастасією Бойко. Ще на першому курсі бакалаврату дівчина долучилася до музичного колективу, грала в ньому й тоді, коли вступила на магістратуру, і навіть тепер, працюючи в університеті, не покинула улюбленого заняття.
– Насте, розкажіть, що спонукало вас стати учасницею оркестру «Поліфонія» і коли ви розпочали свій шлях у музиці?
– Насправді я подорослішала і сформувалася як особистість саме в цьому колективі. Після закінчення школи, коли тільки-но вступила до Політехніки, найперше подумала про те, що хочу грати в колективі й далі займатися музикою. У своїй школі я також виступала в оркестрі й добре розуміла, що прагну зберегти цю активність. Відтак я прийшла в Народний дім «Просвіта», поцікавилася, які є колективи, і мене скерували до камерного оркестру «Поліфонія». Тож у ньому я з першого курсу бакалаврату. Не покидала гри на скрипці, вступивши на магістратуру, а згодом до аспірантури, і тепер, коли вже працюю в Політехніці, також граю. Якщо підрахувати – це вже одинадцять років, а в музичну школу я прийшла, коли мені виповнилося шість, тож виходить, що двадцять років мого життя пов’язані з грою на скрипці.
– Чи кожен може навчитися грати на скрипці? Адже, як відомо, для цього інструмента треба мати ідеальний слух.
– На це запитання я відповім навіть більше з погляду психолога. Звісно, завжди є певний відсоток таланту, вроджених здібностей, що полегшує нам опанування тієї чи іншої навички. Але все ж завдяки наполегливій праці, потужній мотивації і регулярному вправлянню людина має всі шанси досягти успіху. Слух, здатність добре розрізняти звуки – все це можна розвинути, якщо є сильне бажання.
– Як проходять репетиції оркестру і чи важко було поєднувати їх з навчанням, а тепер і з роботою?
– Репетиції в нас відбуваються двічі на тиждень, завжди у вечірній час, тому зазвичай вони не перетиналися з парами, а тепер і з моєю роботою. Інколи маємо групові заняття, а часом різні секції вчать окремо свої партії. Частину репетиції відводимо на те, щоб технічно опанувати твір: проходимося складними місцями, вчимося читати нотний текст, упродовж іншої частини готуємося емоційно, духовно, намагаємося психологічно зрозуміти твір, роздумуємо, як найкраще донести його до слухачів. Так ми опрацьовуємо і формуємо готовий музичний продукт, який згодом чує наша аудиторія.
Коли я була студенткою, то, з одного боку, було трішки складно поєднувати навчання з репетиціями, адже вони все-таки забирають чимало часу, але, з другого боку, якщо в нас були концерти чи поїздки від Львівської політехніки, ми отримували офіційне звільнення від пар. Крім того, нам додавали бали до рейтингу – це своєрідне заохочення, адже студент витрачає свій вільний час. А ще одним бонусом було звільнення від пар з фізкультури.
– Наскільки важливо регулярно відвідувати репетиції? Адже ви багато років граєте на скрипці, уже маєте великий досвід і вміння.
– Постійні репетиції – це дуже важливо, бо музика як спорт: якщо ви один раз накачали м’язи – це не означає, що перебуватимете в такій формі завжди. Якщо не займатися постійно, то втрачається багато навичок, умінь. Крім того, на репетиції ми збираємося не тільки для того, щоб вправлятися у музиці, а й для спілкування, спільного проведення часу, адже в колективі всі давно одне одному як рідні. Тому репетиція – це таке приємне поєднання, можливість грати і також проводити час із чудовими людьми.
– Що вам дає участь в оркестрі? Для вас це можливість розвіятися, відпочити від роботи чи сфокусуватися на іншій діяльності?
– Насправді все в поєднанні. Передовсім оркестр для мене – це люди. У нас справді дуже хороший, згуртований колектив, де хочеться проводити час. За всі ці роки він став моєю сім’єю. Я приїхала до Львова з іншої області, і мені, як і кожній першокурсниці, був потрібен певний час на адаптацію. Далі я потрапила у музичний колектив, і він так добре прийняв мене й підтримав, подарувавши внутрішні сили, що досі залишається дуже особливим для мене. Крім того, участь в оркестрі «Поліфонія» – це можливість «перемкнутися», перевести дух. Я психологиня, займаюся також приватною практикою, і мені постійно доводиться чути сумні, трагічні, болісні історії, тому для мене важливо мати змогу перевести увагу на іншу активність. А ще – завдяки деяким творам я можу прожити емоції, які мене хвилюють. Тож музика має і терапевтичний ефект, і рекреаційний, адже дає людині можливість відновитися, дарує дуже багато комплексних переваг.
– Розкажіть, де ви вже виступали з оркестром? Чи давали концерти за кордоном?
– Україною ми їздили багато, брали участь у конкурсі в Трускавці, були в Харкові. Якщо говорити про закордон, то найчастіше наші концерти відбуваються у Польщі. Буквально нещодавно повернулися з благодійного концерту, під час якого збирали кошти на ЗСУ. Також були в кількох містах Словаччини. Виступати за кордоном – це завжди новий досвід, тому перед такими виступами хвилююся більше. До української публіки ми вже звикли, до того ж на концерти приходить багато наших друзів і знайомих. Закордонні виступи – це завжди більша відповідальність, адже ми представляємо не тільки наш колектив, а й свою країну та її культуру. Тому, звісно, хочеться виступити якнайкраще. Але ми стараємося і довго готуємося перед кожним концертом, бо поважаємо й любимо всіх наших слухачів.
– Який концерт чи виступ запам’ятався вам найбільше?
– Мені складно виділити якийсь один, адже кожен концерт для мене особливий. Та я дуже добре запам’ятала перший виступ у Політехніці, бо тоді щойно прийшла в колектив, хотіла зарекомендувати себе якнайкраще. Це не був грандіозний концерт на великій сцені, він відбувався в нашому Народному домі, однак запам’ятався назавжди, і я досі згадую про нього з радістю та ностальгією. А щодо інших виступів, то особливість нашого колективу в тому, що ми не дублюємо однакових концертів, кожен із них новий і до чогось приурочений. Наприклад, останнім часом ми дали кілька благодійних концертів. Вони для нас важливі й дуже трепетні, адже це наш внесок у перемогу.
Розповім про ще одну особливість оркестру «Поліфонія» – асистентами нашого диригента під час виступу можуть бути молоді диригенти, які ще тільки вчаться, практикують. Вони мають можливість набути безцінного досвіду, перейняти майстерність від нашого головного диригента Романа Кресленка. А ми раді, що можемо допомогти молодим талантам у їхньому становленні як професійних музикантів.
– Можливо, у вас є музичний твір, який найбільше любите грати?
– Наш диригент добирає для нас дуже різноманітний репертуар. Ми граємо і барокову музику, і сучасну, авангардну, тому виділити якийсь один твір важко. Особисто мені подобається «Проста симфонія» Бенджаміна Бріттена – ми виконували її під час святкування 10-річчя нашого колективу, і вона мені добре запам’яталася. Але загалом подобаються всі твори, бо всі вони дуже різні й надзвичайно цікаві.
– Якою є роль музики в час війни, страху, відчаю? Який вона має ефект?
– Музика може давати різний ефект. Інколи – розважити і заспокоїти, інколи – мотивувати до дії. Для когось це можливість хоч на хвилинку забути про жахіття війни, які зараз кояться, подарувати людині розраду. Ще хтось може просто ввімкнути журливу музику і через неї прожити свої емоції, поплакати, згадати сумні моменти і в такий спосіб відпустити їх, не тримати в собі.
– Що б ви порадили студентам, які хочуть займатися музикою? І як приєднатися до вашого музичного колективу?
– Спершу розповім про те, як до нас можуть долучитися нові учасники. «Поліфонія» має багато традицій, а недавно в нас з’явився свій ритуал посвяти в оркестранти. Перший його етап – невеличке прослуховування. Тоді наші концертмейстери вирішують, чи цей студент узагалі підходить нам, чи може грати, чи має певний рівень, адже ми виконуємо доволі складні твори. Звісно, ми готові навчити, «підтягнути», але певна база вже має бути. Далі новачки репетирують, грають з нами до першого концерту, а після нього ми влаштовуємо голосування, і колектив має вирішити – хоче він прийняти цю людину чи ні. Це робиться для того, щоб «Поліфонія» залишалася сім’єю і щоб до нас не потрапляли незацікавлені, невмотивовані, конфліктні люди, адже в колективі все це дуже відчувається. Ті, що не готові працювати чи прийшли тільки заради рейтингу або додаткових балів, не зможуть поділяти наші цінності й, щиро кажучи, згодом і самі не захочуть з нами залишатися. Тому ми й проводимо кількаетапний ритуал посвяти.
А моя порада студентам – найперше дайте собі відповідь на запитання, чи справді хочете займатися музикою, чи ні. Якщо твердо знаєте, що так, маєте мотивацію і бажання, не боїтеся докладати зусиль, тоді вам точно до нас. Далі ми вже можемо трішки «підтягнути», навчити, дати можливість грати, набувати досвіду, проживати всі ці емоції разом із нами. А головне – спільно творити музику, яка торкатиметься найтонших струн у серцях наших слухачів.
