Нещодавно четверо студентів Національного університету «Львівська політехніка» здобули почесні іменні стипендії Верховної Ради України. Серед них — магістрантка другого курсу освітньо-наукової програми «Міжнародна інформація» Інституту прикладної математики та фундаментальних наук Ірина Мацюк.
— Чому ви обрали для навчання саме Львівську політехніку?
— Я обрала Львівську політехніку, тому що це університет із доброю академічною репутацією та стабільною якістю освіти. Для мене важливо було навчатися в закладі, який поєднує теоретичну підготовку з практичним підходом і сучасним баченням розвитку міжнародної сфери. До того ж я вже здобула тут ступінь бакалавра за спеціальністю «Міжнародні відносини», тому продовження навчання здавалося природним кроком.
Коли я ознайомилася з програмою магістратури «Міжнародна інформація», мене зацікавила її змістовність — з’явилися нові для мене предмети, яких не було на бакалавраті, зокрема ті, що стосуються інформаційної аналітики, цифрової комунікації та безпеки. Це було логічним розширенням попередніх знань і можливістю здобути більш прикладні навички, які справді потрібні в сучасному міжнародному середовищі. Крім того, Політехніка приваблює атмосферою взаємопідтримки — викладачі відкриті до спілкування, заохочують до власних досліджень, і це мотивує розвиватися далі. Для мене це місце, де можна не лише навчатися, а й формувати професійне бачення.
— Ви — магістрантка другого курсу і вже бачите фінішну пряму. Зважаючи на ваші амбітні плани щодо дипломатичної та наукової кар’єри, які саме дисципліни чи навчальні модулі програми «Міжнародна інформація» ви вважаєте найціннішими для майбутньої професії?
— Найціннішим є поєднання дисциплін, що допомагають пов’язати аналітичну роботу з розумінням міжнародних процесів і сучасних загроз. Вони дають змогу оцінювати великі обсяги інформації, відокремлювати ключові факти від шуму, бачити тенденції та прогнозувати потенційні наслідки подій. Це особливо важливо для підготовки аналітичних матеріалів, оцінювання ризиків і ухвалення рішень у професійній дипломатичній або науковій діяльності. Наприклад, курси з аналітичної розвідки та міжнародної безпеки формують розуміння того, як інформаційні потоки, політичні рішення і безпекові процеси взаємодіють на національному та міжнародному рівнях. Водночас опанування роботи з європейськими грантовими інструментами показує, як ці знання можна застосовувати на практиці — від підготовки проєктів до їх реалізації, оцінювання результатів і використання ресурсів міжнародних програм. Зрештою це дає змогу розглядати інформацію не просто як окремі дані, а як частину ширшого контексту, де аналітика, безпека та практичні інструменти взаємопов’язані. Такий підхід створює міцну основу для майбутньої роботи в дипломатії, аналітичних центрах або міжнародних організаціях, де потрібне одночасно точне оцінювання інформації та розуміння реального впливу рішень.
— Що спонукало вас обрати тему дезінформації та інформаційних маніпуляцій як основний напрям ваших наукових досліджень?
— Ця тема мені справді близька, бо вона прямо пов’язана з викликами, які переживає Україна. Ми тривалий час були вразливими перед інформаційним впливом Росії, і це болюче питання для тих, хто цікавиться медіа, політикою та міжнародними процесами. Мене цікавило, чому це сталося, як змінювалися ці впливи з часом і що ми можемо зробити тепер, щоб ефективно їм протистояти.
Інформація сьогодні — не просто спосіб спілкування, а справжній стратегічний ресурс. Вона може впливати на політичні рішення, формувати громадську думку і навіть визначати пріоритети державної безпеки. Тому важливо не тільки розуміти механізми маніпуляцій, а й уміти використовувати інформацію відповідально — щоб захищати власний інформаційний простір і просувати правдивий наратив України у світі.
Мене також цікавить порівняльний аспект: як такі виклики вирішують в інших країнах. Наприклад, у Балтійських державах застосовують комплексні підходи — від аналітики до просвітницьких програм для населення, і це реально допомагає зменшувати вплив дезінформації. Для України такі приклади важливі, бо показують, що стратегічне й системне використання інформації працює. Тому для мене ця тема поєднує науковий інтерес і практичну користь, даючи змогу аналізувати інформаційні впливи, розуміти їхні механізми, шукати способи реально захищати суспільство та просувати правду.
— Розкажіть, будь ласка, про ваші публікації на європейському ресурсі Blue Europe. Які ключові ідеї чи висновки ви прагнули донести у своїй останній статті?
— Моя остання стаття на платформі Blue Europe присвячена стратегіям російського втручання у вибори в Балтійських країнах. Мета полягала в тому, щоб показати, наскільки системним і багатогранним є цей вплив, а також підкреслити, що Україна та Балтійські держави стикаються з подібними викликами у сфері дезінформації.
Я хотіла показати, що Литва, Латвія та Естонія, стикаючись із масштабними інформаційними атаками як у минулому, так і тепер, змогли вибудувати досить ефективні механізми захисту — через кіберзахист, медіаграмотність і державну комунікацію. Водночас я не стверджую, що ці механізми абсолютно бездоганні, але серед інших держав їхній підхід можна вважати одними з найуспішніших у протидії дезінформації, і цей досвід може бути корисним для нас.
Для мене було важливо продемонструвати, що їхній досвід застосовний не лише на рівні політики чи державних рішень, а й у практичній роботі з громадськістю: від навчання медіаграмотності до формування стратегії комунікації, яка допомагає протидіяти маніпуляціям. Крім того, ця тема органічно продовжує мої попередні дослідження, адже один із розділів моєї бакалаврської роботи також присвячений протидії дезінформації в Балтійському регіоні, і я могла побудувати своєрідний міст між теорією і сучасною практикою.
— Ви є однією з чотирьох студентів Львівської політехніки, які добули іменну стипендію Верховної Ради України. Що це означає для вас?
— Для мене ця стипендія — надзвичайно почесне визнання, яке показує, що мої зусилля в навчанні, науковій діяльності та громадській роботі помітили й оцінили на найвищому рівні. Водночас вона нагадує про відповідальність: мотивує не зупинятися на досягнутому, а далі працювати на високому рівні, ставити перед собою амбітні цілі та прагнути до професійного розвитку.
Ця відзнака дуже цінна для мене, адже це результат не лише моєї роботи, а й підтримки університету, викладачів і колег, які допомагали розвивати мої знання, давали поради та надихали на нові дослідження. Вона підтверджує, що системна й цілеспрямована робота має сенс і може давати результати, які помічає ширше середовище, а не лише академічна спільнота.
Іменна стипендія також стала для мене стимулом дивитися вперед: вона підкреслює важливість поєднання науки, аналітики та практичної діяльності й показує, що навіть маленькі кроки в науковій або громадській роботі можуть мати вагомий вплив і бути помітними на національному рівні.
— Як довго ви йшли до цього досягнення? Це була свідомо поставлена мета чи приємна несподіванка?
— Я йшла до цього поступово — через навчання, участь у наукових конкурсах, написання статей, громадську активність. Це була не конкретна «мета здобути стипендію», а радше природний результат послідовної роботи над тим, що мені цікаво. Тому, коли дізналася про рішення Верховної Ради, це стало приємною несподіванкою, але й стимулом рухатися далі, розвиватися ще більше, щоб виправдати довіру та показати, що ця нагорода невипадкова.
— Нещодавно у вас завершилася чотиритижнева науково-дослідна практика у Представництві Міністерства закордонних справ України у Львові. Які ваші перші враження від цієї роботи?
— Ця практика стала надзвичайно корисним і насиченим досвідом, який дав змогу побачити реальні процеси дипломатичної роботи зсередини. Ми працювали з документами — від витребування довідок і легалізації документів до апостилювання та підготовки офіційного листування. Такі завдання, на перший погляд бюрократичні, насправді показують, якою важливою є робота представництв для громадян: від правильного оформлення паперів залежить швидкість вирішення їхніх питань і навіть реалізація певних прав.
Особливо цінним було спілкування з керівницею нашої практики — першим секретарем представництва Лідією Базиляк. Вона щедро ділилася своїм досвідом, докладно розповідала про щоденні обов’язки дипломатів, пояснювала, як працює структура представництва, і демонструвала, що дипломатична робота потребує не лише знань, а й уважності, організованості, комунікативних навичок і високої відповідальності.
Крім роботи з документами ми мали змогу спостерігати за прийманням громадян і оформленням різних запитів, що дало розуміння, наскільки представництва важливі для людей, які вирішують свої справи за кордоном або через офіційні канали в Україні. Ця практика показала, що дипломатична служба — це поєднання аналітики, чіткого документообігу й ефективної комунікації, і для мене цей досвід став важливим кроком у розумінні, як працює сучасна дипломатія на практиці.
— Ви згадували, що плануєте спробувати себе в дипломатичній службі. Який напрям — публічна дипломатія, аналітика чи консульська робота — вам найближчий і чому?
— Мені найближчі аналітика та публічна дипломатія. Я люблю працювати з інформацією — досліджувати, узагальнювати, шукати закономірності. Але водночас мені цікаво, як формуються комунікаційні стратегії держави, як через дипломатію можна впливати на міжнародний імідж країни. Публічна дипломатія дає змогу говорити зі світом «мовою довіри», будувати зв’язки з іноземними аудиторіями, просувати культурні й освітні ініціативи. А аналітика — це її фундамент, без якого неможливо ефективно діяти. Я бачу себе саме на перетині цих двох напрямів, бо вони найповніше відповідають моїм навичкам і прагненням.
