Нещодавно доктор історичних наук, завідувач кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини Львівської політехніки Іван Хома видав монографію «Громадська, військова та політична діяльність Євгена Коновальця (1891–1938)». Видання присвячене багатогранній постаті Провідника — від його гімназійних років і участі в українських студентських організаціях до створення та керівництва Організацією українських націоналістів. Автор дослідив суспільну, військову та міжнародну діяльність Коновальця, його внесок у формування українського визвольного руху міжвоєнної доби та обставини останніх років життя. Про роботу над книгою, значення постаті Євгена Коновальця й сучасні виклики історичної науки — у розмові з Іваном Хомою.
— Що стало головним поштовхом до написання монографії про Євгена Коновальця?
— Працюючи у 2016 році над науково-популярною книжкою про Євгена Коновальця, я зрозумів, що ця постать досі не була всебічно досліджена. Опубліковано окремі праці, що висвітлюють деякі фрагменти його життя, однак цілісного дослідження не було. Тоді виникла ідея перейти від вивчення окремого періоду — 1917–1919 років, який я вже раніше детально дослідив, — до комплексного осмислення всього військово-політичного шляху Євгена Коновальця. Усвідомлення цієї наукової прогалини стало головним стимулом до написання монографії.
— Які джерела — архівні, мемуарні, публіцистичні — виявилися найціннішими під час роботи над книгою?
— Насамперед це особистий фонд Євгена Коновальця, що зберігається в Осередку української освіти та культури у Вінніпезі. Звідти вдалося залучити чимало унікальних документів, а також матеріали з інших фондів цього архіву. Цінною стала співпраця з Музеєм-архівом ВУАН у Вінніпезі та Еміграційним архівом у Міннесоті, де мої друзі допомогли віднайти потрібні документи, позаяк мені не вдалося потрапити в це місце. Додатково використано матеріали з трьох архівів Москви, у яких я працював ще в далекому 2009 році, а також із двох архівів Варшави. Звичайно ж, не залишилися поза увагою архіви Львова та Києва. Надзвичайно важливим джерелом стала преса — тисячі номерів від 1891 до 1938 року. Варто наголосити, що багато цінних документів сьогодні вже опубліковано, однак вони досі не були системно проаналізовані.
— Які моменти з біографії Коновальця, на вашу думку, досі недооцінені в українській історіографії?
— Недооціненим є його внесок у розвиток молодіжного руху Галичини до 1914 року — саме тоді формувалися його лідерські риси й організаторський хист. Не менш важливою є його роль у структурі Січових стрільців Армії УНР, де він проявив себе не лише як командир, а й як стратег і лідер, здатний згуртовувати небайдужих громадян навколо спільної мети. Також варта окремого осмислення його робота у Військовій організації, Організації українських націоналістів, а особливо міжнародна діяльність у 1920–1930-х роках.
— Як змінювалося ваше бачення постаті Коновальця у процесі роботи над монографією — від перших нарисів до фінального тексту?
— З кожним роком дослідження моє ставлення до цієї постаті лише збагачувалося. Мене вразила його здатність осмислювати кожен етап свого шляху та зважати на попередній досвід у подальшій діяльності. Він не шукав слави, не прагнув особистого піднесення — натомість відчуття відповідальності робило його незамінним для оточення. Виняткові комунікативні здібності дали йому змогу об’єднати навколо себе людей різного походження. Євген Коновалець забезпечив українцям можливість бути творцями, а не жертвами історії. На моє переконання, він — безперечний лідер українського визвольного руху міжвоєнної доби.
— Яке місце в дослідженні посідають міжнародні зв’язки Коновальця — його контакти з діячами Європи міжвоєнного періоду?
— У 1930-х роках саме завдяки Коновальцю та Проводу українських націоналістів українське питання стало предметом обговорення на найвищому рівні міжнародної політики. Представники багатьох держав — насамперед тих, що були невдоволені новими кордонами після Першої світової війни, — розглядали український визвольний рух як вагомий чинник у східноєвропейській геополітиці. Коновалець умів вести діалог із представниками різних країн і робив це ефективно. Завдяки цьому він був одним з небагатьох українських діячів, які реально впливали на міжнародний вимір міжвоєнної Європи.
— Яке значення має вивчення біографій національних провідників, як-от Коновалець, для розуміння логіки українського державотворення?
— Дослідження життя таких людей є ключовим для формування історичної пам’яті та запобігання спотворенням. Коли немає комплексних наукових праць, з’являється поле для маніпуляцій, фальсифікацій і політичних спекуляцій. Ми бачимо, як деякі сусіди маніпулюють цим. Євген Коновалець, Роман Шухевич, Дмитро Левицький — це яскраві приклади лідерів, які були творцями унікальних інституцій. Їхній досвід особливо актуальний сьогодні, коли Україна знову відстоює своє право на державність і суб’єктність у світі.
— Чи траплялись у вас ситуації, коли студенти своїми запитаннями спонукали вас до нових досліджень?
— Студенти часто підштовхують до ширшого осмислення певних тем і проблем, змушують тримати себе в інтелектуальному тонусі. Їхні запитання стимулюють шукати нові джерела, уточнювати деталі, переосмислювати акценти. Коли бачиш зацікавлення студентів, виникає бажання поглиблювати дослідження, щоб ділитися не просто фактами, а системним баченням багатоконтекстних історичних процесів.
— Як, на вашу думку, змінилося ставлення молоді до історії за останнє десятиліття?
— Молодь стала уважнішою до питань національного минулого, і це важлива динаміка. Хоча базові знання з історії України, на жаль, не завжди на належному рівні, проте спостерігається інше — емоційне залучення, інтерес, небайдужість. Студенти дедалі частіше сприймають історію не як набір фактів, а як спосіб зрозуміти сучасність. Це, мабуть, найкращий результат усіх змін у суспільстві — коли молоде покоління намагається осмислити своє минуле не з примусу, а з внутрішньої потреби.
— Яким має бути викладач історії сьогодні, щоб не лише передавати знання, а й формувати критичне мислення та історичну пам’ять молодого покоління?
— Сучасний викладач має постійно працювати над собою — вдосконалювати свої знання, читати нові дослідження, вести власну наукову роботу. Тільки тоді він може бути переконливим, а інформація матиме більшу вагу і вищий шанс залишитись у пам’яті студента.
