14 жовтня – у велике церковне свято Покрови Пресвятої Богородиці, яку здавна вважали заступницею українського козацтва, воїнів Української повстанської армії, вшановуємо мужність і героїзм сучасних захисників незалежності і територіальної цілісності держави.
Захисники України ще трохи більше, ніж два роки тому були чимось легендарним, історичним, минулим і не цілком усвідомленим явищем. Та за час новітньої боротьби – від 2014 року – роль цих мужніх юнаків і дівчат, чоловіків та жінок, їхня жертовність стає щораз зрозумілішою і по-справжньому оціненою. Їх хочуть наслідувати підлітки та діти, про них співають пісні, знімають фільми. І справді кожен, хто не має спромоги чи мужності стати до зброї, може бути переконаний, – ці воїни захистять.
Та оберігати державу можна не лише перебуваючи на передових позиціях боїв, а практично всюди. Кажуть, що банально вважати: якщо кожен почне зміни зі себе, то все кардинально зміниться, бо насправді треба змінювати спершу систему зверху. Питання досить складне, неоднозначне і мабуть таки взаємопов’язане. Та все ж переконана, якщо кожен хоча б малими кроками пробуватиме щось змінювати на тому місці, де перебуває, і в тих масштабах, які спроможний осягнути, то зміни відбудуться. Адже захистити державу можна, якщо сумлінно і чесно виконувати свої обов’язки на роботі, спілкуючись зі своїми друзями та знайомими державною мовою, їдучи за кордон, дбати передовсім про власний добрий імідж і тим самим репрезентувати націю.
Живемо в складний і страшний час. Китайські мудреці здавна казали: «не дай, Боже, жити в час перемін». Та з іншого боку – це час можливостей. Тож кожен може стати частиною величезного пазлу побудови держави, її захисту та розвитку. Важливо лише знайти і усвідомити власну роль у цьому процесі.
Назар Кривоніс, студент третього курсу Інституту хімії та хімічних технологій:
«Розвиваючи її в різних напрямах»
Думаю, що це можна зробити передовсім через економічне зростання країни, створення відповідних конкурентних умов для молодих підприємств, щоб вони могли створювати і впроваджувати власні проекти. А також через визнання України на міжнародному рівні, як конкурентоспроможного партнера, з яким можна співпрацювати. Окрему увагу варто приділити підтримці та переформатуванню армії. Потрібно, щоб вона вийшла на професійний рівень. Це не мусить бути дуже велика армія, але добре оснащена, зі сучасними засобами – це буде значно ефективніше. Звичайно, це завдання влади, та склалася така ситуація, що зараз кожен мусить захищати країну
Андрій Михальський, студент першого курсу Інституту енергетики та систем керування:
«Законослухняністю кожного»
Я бачу захист країни лише через законодавство. Та для цього кожен, як мінімум, мав би дотримуватися законів України. Це має бути обов’язком кожної людини, незалежно від її статусу.
Ольга Борисовська, студентка четвертого курсу Інституту математики та фундаментальних наук:
«Створивши умови для саморозвитку»
Є потреба захисту в кількох напрямах. Передовсім це військовий захист, оскільки країна перебуває в стані війни. Та не менше уваги треба приділити економіці і можливостям саморозвитку. Бо в нас, якщо людина починає розвивати власні проекти, власну справу, її просто затискають різними податками, нормами, які не дають можливості рухатися далі. А мали б бути умови принаймні для старту. Тоді можна говорити про економічне зростання в країні та перспективи розвитку.
Леонід Даців, студент четвертого курсу Інституту будівництва та інженерії довкілля:
«Захищати треба, але як – не знаю»
Те, що потрібно захищати, то однозначно. Та, як це можна зробити, я не знаю. На сході країни війна, люди наче діють, працюють, борються, міжнародні спільноти нас підтримують, але цього замало. Я не уявляю, як можна щось змінити.
Юрій Гайгель, аспірант кафедри картографії та геопросторового моделювання Інституту геодезії:
«Поступово і за підтримки молоді»
Захистити треба, по-перше, від нерозумних дій влади і фінансових проблем (друге випливає з першого). Ми можемо змінювати все дуже повільно, бо для кардинальних і швидких змін не маємо жодних інструментів і впливів. Проблема ще й в тому, що значна частина суспільства має радянське мислення – здебільшого це старше покоління, яке живе за старими мірками. Та, молодь, яка народилася і виросла в незалежній країні, вже по-іншому думає і готова змінювати країну.
