Велике новосілля у Студмістечку: як справедливо розподілити місця серед всіх охочих жити у гуртожитку

Борис Козловський, прес-служба Львівської політехніки
кухня у гуртожитку

Коли я йшов готувати репортаж про першу хвилю поселення у наші гуртожитки (пільгові категорії студентів), згадував свою таку вже далеку студентську молодість. Жити у гуртожитку мені не випало. Але, навчаючись на факультеті журналістики Франкового університету (1957–1962 роки), доволі часто приходив до одногрупників у гуртожиток на нинішній вулиці Дорошенка. Журналісти жили тоді у корпусі, де зараз географічний факультет, поруч із головпоштамтом. Стоїть перед очима велика кімната, у якій майже впритул було 15 ліжок. Це було щось подібне на казарму...

Зараз у комфортабельних гуртожитках Львівської політехніки у кожній кімнаті 3–4 особи. Студенти добровільно ущільнюються, бо знають і розуміють, що місць для всіх охочих отримати гуртожиток бракує. Але не все так було. На початку 90-х років у Студмістечку був надлишок вільних місць – майже 2 тисячі. Це у гуртожитках № 12 і № 13. Тоді ректор Львівської політехніки Юрій Рудавський прийняв рішення передати ці місця для надання житла нашим працівникам. 200 сімей отримали квартири, які згодом приватизували... І на те вже нема ради...

Студмістечко – сказано скромно. 13 гуртожитків, різноманітні допоміжні споруди, спортивні майданчики, студентський клуб, поліклініка, магазини... Студентська сім’я – 8,5 тисяч осіб. Це населення невеликого райцентру...

Коли працював у газеті «Високий Замок», яка містилася на вулиці Володимира Великого, 2, йшов пішки і виходив на вулицю Стрийську сходами, які вели до Студмістечка від вулиці Сахарова до вулиці Карпінця. Ті сходи були у жахливому стані. Чорт ногу зламає... Здавалося, що не скоро хтось візьметься за їхній ремонт. І був приємно здивований, що цього разу прямував до Студмістечка новенькими сходами – з перилами, лавочками, освітленням. І чистота довкруги, не так, як було колись...

– Ці понівечені сходи отримали від міста, – розповідає директор Студмістечка Ігор Гельжинський. – Великий капітальний ремонт виконали власними силами. На матеріали витратили близько 200 тисяч гривень. Ми багато чого робимо власними силами. Маємо будівельну бригаду, аварійно-ремонтну службу, служби сантехніків та електриків. Зараз ремонтуємо гуртожиток № 5. Завершено ремонт гуртожитку № 9, завершується ремонт гуртожитку № 1. З ремонтом цього гуртожитку вийшла затримка, оскільки важко було все передбачити у будинку, спорудженому 1927 року. Ремонтні роботи у нас тривають безперервно. Відремонтували останній – час ремонтувати перший...

Про що б не говорив з керівниками Студмістечка, розмова знову і знову переходила на брак місць у гуртожитках. Зростання попиту на гуртожитки можна пояснити, зокрема, і зростанням вартості оренди житла у приватному секторі. Щонайменше треба заплатити від 1 тисячі до 2 тисяч гривень (залежно від умов помешкання, проживання разом з господарями чи окремо) плюс комунальні послуги. Студенти ж платять за проживання 350 гривень. Відчуйте, як кажуть, різницю. Заступник директора Студмістечка зі студентських питань Ігор Якубовський нагадав, що відповідно до Закону право на першочергове поселення мають діти-сироти, діти – інваліди, діти ліквідаторів аварії на ЧАЕС, деякі категорії шахтарів. Останнім часом додалися учасники бойових дій в зоні АТО та їхні діти, а також переміщені особи з тимчасово окупованих територій.

Адміністрація Студмістечка поселенням не займається (хіба що якісь технічні питання, видати постіль). Поселення студентів у гуртожитки – відповідальність комісій з поселення, які очолюють заступники директорів навчально-наукових інститутів з виховної роботи. На місцях видніше реальні потреби, соціальний стан студентів, місця проживання батьків...

Керівники Студмістечка показали мені деякі відремонтовані санвузли, кухні, душові кабіни у гуртожитках 7 і 1. Все сяє білосніжною плиткою. Далеко не в кожному приватному помешканні побачиш такий євроремонт... Хоча є й такі гуртожитки, до яких ще руки не дійшли, і їхній технічний стан дуже навіть непривабливий. Але робиться багато і кошти вкладаються чималі. Попри це деякі студенти не цінують те, що мають, відірвавшись від батьків, прагнуть «відірватися» по повній. Вживають алкогольні напої, порушують техніку безпеки, правила поведінки у гуртожитку. Таким студентам студентська комісія нараховує штрафні бали. 35 балів – на виселення, 25 балів – втрачаєш право поселення на наступний рік. За цей навчальний рік з гуртожитків виселено близько 100 осіб. До виховної роботи зі студентами мають активніше долучатися куратори груп в інститутах...

Продовжити розмову про позитивні зміни і проблеми багатогранного життя Студмістечка я вирішив з проректором з навчально-виробничої роботи Університету Володимиром Крайовським. Він доволі часто буває у Студмістечку. Дізнався, що 8 років Володимир Ярославович був директором Студмістечка, а перед тим працював головою студкому. Цю проблематику знає, як кажуть, зсередини.

Журналіст: Володимире Ярославовичу, розкажіть про перспективу розвитку студентського містечка, як буде розв’язуватися проблема перенаселення гуртожитків і створення додаткових місць в умовах непростої ситуації з фінансуванням вищої освіти.

Володимир Крайовський: Почну з найважливішого. Як я розповідав вже вам раніше, наш університет серед семи вищих навчальних закладів України виграв конкурс енергоощадного проекту Європейського інвестиційного банку. На запит ректора Юрія Бобала міністр освіти і науки Лілія Гриневич підтвердила, що 2017 року почнеться реалізація цього проекту. Під це фінансування підпадають роботи на 9 наших гуртожитках Студмістечка. Це, зокрема, заміна систем опалення, вентиляції, заміна вікон, утеплення горищ, фасадів, ремонт фасадів...

Звичайно, найбільша проблема Студмістечка – це брак місць, перенаселення.

Журналіст: Є така приказка: тісно, зате тепло...

Володимир Крайовський: Але існують санітарні норми. Перенаселення означає швидшу руйнацію, бо більше людей користується санвузлами, умивальниками, душовими кабінами... Адміністрація Університету постійно думає над питанням створення додаткових місць. Один зі шляхів (це твердо погоджено з Юрієм Ярославовичем) – надбудова у наступному році поверхів там, де є плоскі дахи, – гуртожитки № 3 і № 10. Окрім того, позаду десятого гуртожитку міська влада має намір змінити межі парку, і ми зможемо спорудити там ще один гуртожиток.

Журналіст: Свого часу йшла мова про переобладнання під гуртожиток колишнього адміністративного будинку ВО «Полярон»...

Володимир Крайовський: Це своєрідна будівля. Висота стелі – 5 метрів. Тривалий час точилися дискусії з проектантами щодо доцільності переобладнання цих приміщень під навчальні аудиторії чи під кімнати гуртожитку. Остаточного рішення ще не ухвалено. Але ректор схиляється до того, щоб віддати будівлю під гуртожиток.

Журналіст: Є таке ще питання, можливо, не зовсім дотичне до вашої посади. У Студмістечку є більш комфортні місця, там де блочна система. Кого туди поселяти, окрім дітей з особливими потребами? На мою думку, кращі умови мають бути для студентів, які вчаться на «відмінно». Дехто каже, що першочергове право, окрім пільговиків, на поселення повинні мати контрактники. Адже вони платять за навчання і ще повинні винаймати житло...

Почув і таку думку: чимало студентів, особливо з програмної інженерії, які на старших курсах вже працюють у різних фірмах, заробляють непогані гроші, а живуть в гуртожитках. Могли б і винаймати житло...

Володимир Крайовський: Кожна з тих думок , які ви навели, має право на існування. Але в умовах такого дефіциту місць дуже важко добитися стовідсоткової справедливості і в поселенні, і у наданні більш комфортних кімнат. Може бути і «телефонне право», і різна активність батьків студентів, неврахування різних житейських обставин. За таких умов набуває необхідності якнайшвидше запровадження публічної електронної системи поселення у гуртожитки. Тоді кожен може побачити кого, коли і куди поселили. Знаю, що в Інституті комп’ютерних наук та інформаційних технологій професор Наталія Шаховська разом зі студентами вже приступили до розробки програмного забезпечення такої електронної системи.

Журналіст: До речі, Наталія Богданівна розповіла мені, що керівництво інституту через малу квоту виділених місць у гуртожитках вирішило проводити поселення студентів за рейтингом успішності у навчанні.


Фото Наталії Павлишин, тижневик «Аудиторія»

у гуртожитку у гуртожитку у гуртожитку у гуртожитку у гуртожитку у гуртожитку