1 грудня 2016 року в Національному університеті «Львівська політехніка» у межах авторського проекту Ірини Фаріон «Від книги до мети» відбулася презентація монографії доктора філології Ярослави Мельник «…І остатня часть дороги (Іван Франко в 1908–1916 роках)».
Як зазначила доктор філологічних наук Ірина Фаріон, під час зустрічі йтиметься про останню часть дороги Івана Франка:
– Ту часть дороги, на мою думку, що стерла межу між життям і смертю не тільки Івана Франка, а часом стирає межу між самим нашим усвідомленням життя і смерти. Живемо в час зміщення пріоритетів, шукаємо себе деінде, не усвідомлюючи, що ходимо по золоту нашої культури. Чекаємо якихось нових книжок, прагнемо нового слова, не вміючи давнє слово, настояне на часові та істині, прочитати, усвідомити, осмислити. Мені здається, що ми ввійшли в пору вкрай потрібної актуалізації нашої класики, бо саме класика – це те, що дає нам певність себе; це те, що уже з відстанню часу дало нам розуміння: хто ми, які ми, українці, і задля чого ми.
Ірина Фаріон зауважила, що долю Івана Франка вона екстраполює на долю України у всіх її складнощах, у всіх її злетах і падіннях, у всіх її роздертих сумнівах, жалях і печалях, і разом з тим у її унікальній здатності увесь час здійматися догори, навіть тоді, коли здається, що ти відіграв уже свій остатній бій.
– Ярослава Мельник у своїй книзі «…І остатня часть дороги (Іван Франко в 1908–1916 роках)» зуміла доторкнутися пучками пальців до хворого тіла Івана Франка, взявши з того тіла на руки його дивовижну внутрішню силу. Як слушно каже Слава: «Іван Франко великий навіть у своїй хворобі». Це чоловік, який здатен був вийти навіть за її межі і сам написати історію своєї хвороби. Якщо ми маємо таке у нашій культурі, то які ж ми з вами обрані, які ми з вами люблені від Господа, що Він подає нам таких провідників. І як то є смішно, коли ми шукаємо собі такого провода деінде: чи то по Европах, чи то по Америках, чи ще десь. Тобто ця праця Ярослави Мельник актуалізує приспані можливості українців. Таку книжку могла створити лише жінка дивовижної внутрішньої сили, чистоти, аристократизму, шляхетности, – наголосила актор проекту «Від книги до мети».
Своєю чергою, Ярослава Мельник зазначила, що тим початковим етапом до останньої части дороги Івана Франка стали свого часу ледь чи не випадково натраплені на сторінках часописів «Діло» (1915 рік) та «Українське слово» (1916 рік) декілька його смеркальних поезій, зокрема «Інвазія», «З великої війни», «Усміх фортуни».
– Ці тексти для мене були великою несподіванкою та великим відкриттям. На той час я працювала у відділі літератури Інституту українознавства імені І. Крип’якевича над модною на той час темою про просторово-часові параметри поезії Івана Франка. І ось це знайомство з текстами Івана Франка, його сприйняття Першої світової війни цілком перевернуло моє уявлення про нього і стало темою моєї кандидатської дисертації: «Іван Франко 1908–1916 роках, проблема наукової біографії». Писала про: абсолютно замовчуваний період Івана Франка у дні Першої світової війни; дуже складні взаємини Франка з його сучасниками – Михайлом Грушевським, Михайлом Павликом, Михайлом Драгомановим; родинне оточення Івана Франка, – розповіла Ярослава Мельник.
Дуже важко, за словами автора, було перебороти ось цей страх перед непростими і неоднозначними сторінками життя письменника.
– Доторкатися до цих моментів було дуже складно і водночас дуже цікаво. Петро Карманський у своїх спогадах про Франка казав: «Говорити про велику трагедію Івана Франка, зумовленою його важкою недугою у 1908 році, немає ні зваги, ні совісті». Я наважилася тільки після багатьох років. І сьогодні є уже якесь осмислення болісної драми Франка на схилі віку, адже не можна не ввійти у світ його творчості останнього часу, не зрозуміти величі Івана Франка як людини на цій його хресній дорозі. Свого часу Франко в передмові до однієї своєї найбільшої за обсягом і однієї з найґрунтовніших наукових праць «Святий Климент у Корсуні» писав: «Якби хтось мене запитав про мету цієї моєї праці, то я би сказав – писав, бо було цікаво для розуму». Це ідеальний лейтмотив і для моєї книги про останні роки життя нашого Провідника, – зазначила автор книги.
На завершення зустрічі Ірина Фаріон подарувала Ярославі Мельник пісочний годинник – символ влади над часом.
