Відбувся благодійний вечір пам’яті відомої української поетки, мисткині, громадської діячки Віри Вовк, яка, незважаючи на те, що значну частину свого життя прожила у Бразилії, не переставала плекати і помножувати любов до рідної України.
Цю подію ініціював і організував Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Львівської політехніки, щоб вшанувати багатолітню патронесу МІОК, віддану порадницю і рідну серцю кожного, хто мав щастя її знати, ― Віру Вовк. Упродовж років пані Віра була доброю приятелькою нашого університету і щоразу, коли перебувала в Україні, відвідувала політехніків.
Модеруючи захід, Назарій Данчишин значну увагу надав засадничим цінностям Віри Вовк.
― Українська мова на чужині та Греко-католицька церква стали формою існування Віри Вовк на чужині. Її хресним батьком був Митрополит Андрей Шептицький, тож українська мова та Церква ― два могутні стовпи тожсамости пані Віри, ― наголосив Назарій. ― Як свого часу зауважувала письменниця, мову треба любити. Завдяки цьому все стає доступним. Українська є і завжди буде мовою мого серця, мовою моїх батьків, мовою моєї поезії, мовою мого духу.
З вітальним словом від імені ректора Юрія Бобала до присутніх звернулася проректорка з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв’язків Наталія Чухрай.
Надійшов також лист від Юрія Богаєвського, Надзвичайного і Повноважного Посла України у Бразилії (2001―2006). У ньому, зокрема, йшлося:
«Я вдячний долі за те, що на довгій стежині моєї дипломатичної служби мав нагоду познайомитися з такою незвичайною особистістю, долучитися до численних шанувальників її захоплюючого і незрівнянного творчого таланту.
В моїй пам’яті й надалі зберігатимуться приємні спогади про зворушливі зустрічі та задушевні бесіди з нею і в Ріо-де-Жанейро, і в Києві під час її багаторазових відвідин України, яка була незмінно рідною Вірі Вовк землею, якій вона була віддана протягом усього закордонного життя і за яку завжди переживала й вболівала. Вона була справді великою українкою».
В урочистому заході взяв участь настоятель Архикатедрального собору святого Юрія отець Роман Кравчик. Священник поблагословив усіх присутніх на меморіальному вечорі та закликав молитовно пом’янути пані Віру Вовк.
― Я доволі пізно запізнав Віру Вовк, та захоплений її мужністю, відвагою, любов’ю до України, свого народу. Вона ― людина незламна. Дуже гарне нині є гасло: «Серед горя ― радіти». Вона це й робила. Якщо почитаємо її біографію, то побачимо, скільки їй та її рідним доводилося переселятися з країни в країну, залишивши своє рідне гніздо ― Україну. Вся її творчість пронизана любов’ю до рідної землі. В труднощах свого життя вона ніколи не залишала Бога, а Він давав їй силу. Вона жила ідеєю, що прийде час ― і Україна буде вільною. Коли приїжджала, бувала в Архикатедральному соборі святого Юрія. А якось від неї надійшла звістка, що хоче перезахоронити останки свого батька в крипті поряд із Митрополитом Андреєм Шептицьким. Я був здивований, як ця людина високо і глибоко думає про свого батька. Він був особистим лікарем Митрополита Андрея, а вона ― його похресницею. Своїм життям не спаплюжила цього великого чоловіка. Вона гідно і належно виконала свій земний обов’язок. Сьогодні всі маємо бути на сторожі й на передовій у молитві, щоб перемогти ворога. Чуємося до великого обов’язку виконати своє покликання ― так, як робила пані Віра. Вона нам залишила великий спадок своєї творчості, знайдімо час, щоб її осягнути, ― закликав отець Роман Кравчик.
Через відеозв’язок до присутніх звернувся Анджей Ходацький, польський письменник, автор книжки про батька Віри Вовк «Лікар Селянський»:
― Пані професорка називала мене своїм сином, а я у своїх листах звертався до неї ― «люба і дорога мамо». Маю від неї понад п’ятсот листів. У кожній із цих книжок є посвята «моєму дорогому синові». Книжка про батька пані Віри була презентована у Львові, вона є перекладена українською мовою. Радію, що хоча б у такий спосіб можу бути дотичний до збереження пам’яті про родину пані Віри. Вона назавжди залишиться у моїй пам’яті. Так шкода, що відійшла в такий складний час для України. Сподіваюся, що невдовзі зустрінемося у Львові, і зможете послухати музику, присвячену пані Вірі Вовк.
Під час заходу декламували поезію Віри Вовк. Також звучала улюблена музика пані Віри у виконанні струнного квартету оркестру «Поліфонія» Львівської політехніки. Серед гостей вечора був і P&P Quintet Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла.
З глибоким аналізом творчості Віри Вовк виступив український художник, мистецтвознавець, проректор з наукової роботи Львівської національної академії мистецтв Роман Яців.
― Хочу звернути увагу на інституційний вимір особистості Віри Вовк, тобто поєднання в ній складових, які стали моторикою її діяльності в різних обставинах, усупереч ситуаціям, що виникали. Це мисткиня такого формату, як люди ренесансу. Вона була генератором надзвичайно творчої енергії. В центрі її світоглядної моделі був україноцентризм. Та разом із тим її інтелектуальні запити сягали різних історичних часів, культурних парадигм. На цьому перетині вибудовувалася філософія її мислення та програми її творчої діяльності. Ця ерудиція і прагнення до знань, надзвичайна працездатність дали їй внутрішню свободу для осмислення і сучасності, і минулого. Вона мала дивовижну інтуїцію, яка спонукала її до форматування культуротворчого процесу поза Україною. Так що поза Батьківщиною вона вибудувала парадигму соборницької української культури. Її збірки були наповнені не лише духовним болем і возвеличенням України, а й візуальним ресурсом, який ідентифікував ті чи інші епохи на найкращих зразках, ― зазначив Роман Миронович.
Про особливу значущість постаті Віри Вовк говорив також поет і прозаїк, один із чільних представників так званої пізньошістдесятницької генерації Ігор Калинець. Та чи не найбільш трепетними й теплими були спогади про велику українку її багатолітньої близької знайомої Віри Білевич та Зої Лісовської ― найближчої посестри Віри Вовк, яка мешкає у Швейцарії.
Завершила вечір пам’яті директорка МІОК Ірина Ключковська.
― Дякую, що ви знайшли можливість і прийшли вшанувати Віру Вовк, людину особливої долі, особливого життя, особливої творчості: поезії, прози, витинанок, ― людину, яка була особливою у спілкуванні. Якось Віра Вовк написала: «Попри зв’язки крови, є другі, майже важливіші для мене кревні з вибору вибранців нашої природи, нашого духа». І такою обраницею для Віри Вовк була Зоя Лісовська ― обидві зі священничих родин, мами і бабці яких вчилися в одній школі. Вони потоваришували з дитинства, і саме відтоді почалося їхнє творче спілкування ― коли вони, дві маленькі дівчинки, на горі в Карпатах творили свій перший журнал, казочку ― Віра писала, Зоя ілюструвала. І цією творчістю вони пролетіли крізь усе життя. Німеччина періоду Другої світової війни розлучила їх, вони там вчилися у школі. Розлетілися на різні кінці планети. Між ними відстань була дев’ять тисяч кілометрів, одинадцять годин лету, але вони зберігали велику приязнь та духовну дружбу і вчили нас, як вибудовувати стосунки зі своїми ближніми. «Якщо Зоя і я дивилися на світ різними очима, ― писала Віра Вовк, ― то тільки тому, що вона ― сірими, а я ― каштановими». Вони обидві зберегли велику любов до України. І вже під кінець життя Віра казала, що все, заради чого вони жили і творили, це була Україна й українська справа. «Життя було спрямоване на Україну, що, перебуваючи найбільше років поза її кордоном, я жила нею так інтенсивно, наче б ніколи не розлучалася. А все найбільше добро, як і її горе, походило мені від неї, з її кров’ю у жилах». З тими словами, думками, вірою в Україну Віра Вовк покинула наш земний світ. Ми щасливі, що сьогодні маємо право вибору, як писала Оксана Забужко, вибирати духовних предків з минулого. Є місця сили, але є і люди сили, які цю силу та енергію нам дарують із минулого в сьогодення, з тим, щоби правильно і чесно ми йшли у майбутнє. Такою була і залишиться Віра Вовк. Коли вона приїжджала, ніколи не оминала Львівської політехніки. Це тепло ми збережемо назавжди, ― поділилася Ірина Михайлівна.
Кожен охочий мав змогу придбати книгу поезій Віри Вовк, у такий спосіб пожертвувавши кошти на підтримку ЗСУ.
