Невеликий затишний простір навчально-методичного кабінету катедри, де знана захисниця мови часто проводила заняття, де нагороджували переможців і призерів конкурсу імені П. Яцика, де студенти чули її правдиве слово, що надихало й запалювало, де, зрештою, тепер відтворене її зростання. Здавалося б, Ірина Фаріон присутня тут у всьому: у вітринах із книжками її авторства та співавторства й тих авторів, яких вона любила, у мовних плакатах її студентів: «Відчуй тепло рідної мови», «Мова наша — серце наше», «Мова — душа народу», «Я розмовляю українською», «Мова — головний інструмент взаємодії зі світом», а також у численних подяках, дипломах і світлинах.
За шістдесят років свого земного життя Ірина Фаріон встигла дуже багато — як у Політехніці, так і на міському, обласному та державному рівні: багато років організовувала серед студентів конкурси плакатів на мовну тематику, заохочувала їх брати участь у мовних конкурсах імені П. Яцика і міжнародного конкурсу імені Т. Шевченка, створила просвітницький проєкт «Від книги до мети», який колеги вирішили відродити, заснувала цикли потужних програм — «Ген українців» і «Велич особистости», впровадила курси з культури української мови, знімала відеоролики про протианглізми, ініціювала наліпки в громадському транспорті на тему грамотного спілкування тощо. Вона завжди й у всьому обстоювала думку, що мова — це не просто засіб спілкування, а спосіб бути собою. Її слово запалювало серця, формувало переконання і вчило не боятися правди.
Як зазначила доцентка катедри української мови Оксана Микитюк, навіть якби Ірина Фаріон, будучи депутаткою Верховної Ради, домоглася лише одного — скасування ганебного закону Ківалова-Колесніченка, то вже б стала безсмертною, адже це дало українцям змогу відчути себе господарями на власній землі. Саме Ірина Фаріон, за словами Оксани Микитюк, належала до тих рідкісних кардиналів нашого політикуму, які розуміють вагу мови як ідеології, вагу мови як вагу життя цілої нації.
— Політехніка — осередок не тільки інженерії, технологічного прогресу, а й патріотизму та відповідальності за країну, в якій ми всі живемо. І прикладом того є ціла плеяда громадських, політичних діячів, які вчилися чи працювали у Львівській політехніці й творили нашу українську державність. До такої плеяди я зараховую Ірину Фаріон. Те, що вона говорила впродовж життя, резонує із ситуацією, в якій живемо. Ми й далі боремося за нашу незалежність, за право говорити тією мовою, яка нам дана Богом на нашій землі. І наше завдання — пам’ятати про ту жертву, яку склала Ірина Фаріон для нас усіх, і виховувати патріотів України, які здатні її боронити й так само виховувати своїх дітей, — висловилася ректорка університету Наталія Шаховська.
Про непересічну постать Ірини Фаріон, яка понад тридцять років працювала у Львівській політехніці, розповіла директорка Інституту гуманітарних та соціальних наук, доцентка катедри української мови Зоряна Куньч, а також донька Ірини Фаріон Софія Особа, яка процитувала слова генерала Шухевича: «Мудрого не одурити, чесного не купити, мужнього не зламати», що цілком характеризують борчиню за рідне слово. До заходу долучилися викладачі, проректор Ігор Гельжинський, студенти. Модерувала захід завідувачка катедри української мови Оксана Литвин.
Серед книжок на одній із вітрин привертає увагу збірка афоризмів і сентенцій Дмитра Донцова «Щастя — бути сильним». Це про Ірину Фаріон. Вона мала щастя бути сильною й до кінця не йшла на компроміс зі своїм сумлінням у всіх питаннях, що стосуються захисту рідної мови та держави. Її постать також яскраво характеризує ще один вислів Дмитра Донцова: «Мудрість і мужність — ці два крила треба мати, щоби літати».
Отож відтепер 307-ма авдиторія в першому навчальному конкурсі стає місцем сили для тих, хто знав Ірину Фаріон і хто не встиг за життя її знати, місцем утвердження тих засад, які вона пропагувала та твердо дотримувалася до свого останнього подиху.
