Urban Space Radio започаткувало серію розмов з жінками про культуру – подкаст «Союзниці», ведучою якого є культурна менеджерка Ляна Мицько. Цього разу львівські архітекторки Тетяна Казанцева та Христина Бадзян говорили, що так або не так з автентикою та містобудуванням у Львові, створенням нових будинків та збереженням старих.
Тетяна Казанцева – доцентка кафедри дизайну та основ архітектури і кафедри містобудування Національного університету «Львівська політехніка», авторка екскурсій про львівську архітектуру та консультантка архітектурних проєктів.
– Пані Тетяно, у YouTube є серія «Львівська архітектура проти коронавірусу». Цей цикл екскурсій зроблений любов’ю до кожного камінчика у львівських будівлях. Що вас надихнуло і як вам вдавалось щодня це робити?
– Це було єдине задоволення від робочого дня, бо роботи в мене збільшилось під час карантину. Я дуже діяльна, тож мала паніку, що роботи немає. Тому я набрала її так багато, що ледве встигала її робити й досі ще не зробила. Але я дуже люблю рухатись, то вигадала собі обов’язок. Я отримувала велике натхнення й задоволення.
– Цікаво, школа архітектури в Україні є сильною чи ні? І що треба їм додати і за що ви змагаєтесь?
– …Я вважаю, що не так все погано. Потрібно збільшити кількість фахових дисциплін. Ота соціологія, політологія займають часу дуже багато. Історія архітектури чи рисунок скорочуються. В мене є багато студентів, які на перший курс поступають дуже захопленими, бо мріяли про це все життя, і вони кидають виш після другого курсу, бо їм не цікаво. Їх вбиває та монотонність. А рівень підготовки ми бачимо по тих будівлях, що будуються. Наслідки дуже сумні в Україні.
– Пані Тетяно, в якийсь момент ваша робота з архітектурою, з спадщиною стала певного роду громадським активізмом?
– Мене слова «громадський активіст» лякають, але жінкою-воїном я себе відчуваю цілий час.
– Чи можете ви сказати, що у Львові жіночий та чоловічий погляд на архітектуру певним різниться? Бо є в світі дуже модний термін – «урбан фемінізм» – коли жінки привносять затишок в міста і безпеку. Це пов’язано навіть з тим, що по місту тоді значно легше пересуватися з візочком тощо.
– Урбан фемінізм то для мене нове. Я би сказала, що навпаки, жінки зараз більше працюють, а чоловіки сидять вдома.
– Про радянську спадщину. Лише недавно, пані Тетяно, ви почали звертати на неї особливу увагу. Бо радянська спадщина чомусь досі залишається в нас незахищеною. Чи вважаєте ви, що рано чи пізно більшість спільноти почне вважати, що це також цінність нашого простору?
– Ви дуже правильно сказали, що митці, які працювали в радянський період були унікальні. Їхні твори це щось надзвичайне і навіть в радянський час там було так багато позитиву. Але все більше людей завдяки розмовам розуміють і проникаються радянською спадщиною.
Навіть хрущівочки мені дуже подобаються. Це нормальна квартира баохаусівська. В чому сенс хрущівки? Що жінка не має готувати в хаті, вона собі чай, каву зробила і йде харчуватися в отой «общєпіт» і не витрачає часу. Там нормальні кімнаті, і між хрущівками є великий простір, вони завжди озеленені. От до чого я дійшла – мені вже подобаються хрущівки у порівнянні з сучасним будівництвом.Передбачене планування, передбачені містобудівні рішення.
Містобудівні рішення взагалі дуже важливі, тому що є той великий простір, де діти бавляться. Ми знімаємо великі фільми про радянську спадщину з Юлею Корицькою-Голуб. Зокрема, були такі класні архітектори, як син Олекси Новаківського, він зробив в обмеженому радянському бюджеті дуже гарний будинок. Дуже раджу подивитися, навпроти входу до парку Культури на вулиці Самчука. Він такий самий, як Баухауз, як модернізм. Або Анатолій Консулов. Це імена, до яких варто привертати увагу. А ще реставрація досягла найбільшого розквіту в 1970–1980-ті роки, а потім вона пішла на спад. Це був дуже гарний період для ентузіастів.
Повний текст матеріалу – на порталі Zaxid.net.