Тарас Іваник — студент 2-го курсу Львівської політехніки спеціальності «Системи штучного інтелекту», а також член збірної України з велоспорту. Він виступає на міжнародних змаганнях і знаходить час співати в церковному хорі та хорі «Стрітення» УКУ. Здавалося б, як усе це поєднати й не збожеволіти? А Тарасові це вдається — і дуже добре.
Лише за цей рік він здобув перше місце в командній гонці переслідування на чемпіонаті України у Львові та виборов «золото» на міжнародних змаганнях Grand Prix Poland UCI. У тій самій дисципліні хлопець став бронзовим призером в індивідуальній гонці, а в групових перегонах на чемпіонатах України двічі піднімався на другу сходинку п’єдесталу.
Тарас розповідає, що спортом захоплюється ще з дитинства:
— Перше, що я спробував у п’ять років, — це триатлон. Потім займався плаванням, веслуванням, малим тенісом, бадмінтоном, футболом. У велоспорт мене в 11 років привів колишній однокласник Віктор Лисцев: покликав на змагання з бігу до Стрийського парку, де познайомив із тренером Тарасом Пилипівом. Саме він запропонував мені спробувати себе у велоспорті — і понеслося…
Спорт для Тараса — це насамперед спосіб самоствердитися, довести собі, що можеш бути в чомусь найсильнішим. Це також дисципліна та здоровий спосіб життя. Як каже студент, важливо займатися будь-яким видом спорту — щоб рідше хворіти, мати кращий вигляд і почуватися впевнено.
— Саме спорт допомагає мені бути ефективнішим у навчанні: я пізніше за інших втомлююсь і можу довше зосереджено працювати та сприймати інформацію, — зазначає студент.
На запитання, яку зі своїх перемог вважає найзнаковішою і чому, спортсмен відповідає:
— Мабуть, це індивідуальна гонка переслідування 2 км на велотреку в Харкові у 2021 році. Це була моя перша перемога на основному чемпіонаті України, і саме тоді я відчув, що серед усіх у своїй категорії в цілій країні я найсильніший. Ця перемога дала мені багато мотивації для подальшої кар’єри. Був липень, плюс 38 градусів, сонце, бетонний велотрек просто неба — справжнє пекло. Мало того, ми ще їхали в плацкарті зі Львова 24 години, тільки поспали — й одразу гонка. І мені вдалося перемогти: випередив суперника на 0,2 секунди. Відчуття неймовірні — мучилися всі, а перемога в тебе.
Тарас — багаторазовий чемпіон України, призер та учасник міжнародних змагань. Його головна мета у спорті — поставити світовий рекорд в індивідуальній гонці на велотреку.
— Незабаром нам (команді) мають присвоїти звання майстрів міжнародного класу. Я вже брав участь і планую брати участь у чемпіонатах Європи, світу, Кубках світу та Молодіжному Олімпійському фестивалі (EYOF). Міжнародні старти значно відрізняються від національних — вони набагато складніші. На це впливає багато факторів, але загалом там значно вища конкуренція, — зауважує Тарас.
Та спорт, хоч би яким важливим він був, — лише частина життя Тараса. Інша, не менш значна, — навчання. Хлопець обрав для себе програму «Системи штучного інтелекту» у Львівській політехніці.
— В 11-му класі я пройшов Гарвардський курс CS50, після чого мене дуже зацікавило програмування, тож я обрав те, в чому бачу найбільший потенціал, — ШІ. Також там був дуже високий вступний бал — на це також оком кинув, — згадує Тарас. — Я довго вибирав між Львівською політехнікою і Українським католицьким університетом, ходив на дні відкритих дверей. В УКУ мені більше сподобались умови і спільнота, бо це приватний університет і там небагато студентів, всі свої. Але обрав Політехніку через програму СШІ, бо вона здалася мені найперспективнішою та найважчою з усіх програм, про які я чув.
Поєднувати навчання і спорт завжди непросто. Часто доводиться жертвувати відпочинком і працювати до виснаження.
— Щиро кажучи, це майже неможливо поєднувати — завжди десь щось не встигаєш. Єдиний спосіб — вчити все наперед і після змагань ду-у-у-же сильно відпрацьовувати, буквально днями й ночами. Також треба все детально планувати, щоб коли настане час щось робити, то не думати, що важливіше чи більше хочеться, а діяти за планом, — пояснює Тарас.
Не раз у нього виникали сумніви, чи варто й далі займатися спортом.
— Часто бували моменти, коли хотілося кинути професійний спорт і повністю віддатися навчанню, — зізнається студент. — Але згодом вдавалося знайти трохи часу, і спорт знову потихеньку затягував. Я, коли вчився на 1-му курсі СШІ, припинив тренування з вересня до січня, але потім з’явилася сильна мотивація і, як наслідок, зараз пишу вам із чемпіонату Європи у Франції :)
Водночас навчання Тарасові подобається. Він ще зі школи мріяв, щоб більше нічого не було, крім математики та подібних наук, що й вивчає тепер на СШІ.
— Дуже круто, що всі студенти здібні і прагнуть до висот. У такому оточенні не маєш іншого вибору, як інтенсивно зростати, щоб не пасти задніх. І я впевнений, що це нам усім забезпечить велике майбутнє, — наголошує хлопець.
Про ставлення викладачів та одногрупники до його спортивних досягнень Тарас розповідає:
— Це їх трішки шокує, вони не розуміють, як це можна поєднувати. Іноді це допомагає — можна пізніше здати лабораторні чи пропустити пари, але переважно заважає, бо не вистачає часу, щоб усе вивчити.
Попри все, у майбутньому хлопець точно бачить себе в ІТ:
— Я від цього кайфую, відчуваю, що це моє. Поки що націлений стати AI Engineer.
Втім, поряд з навчанням і спортом у його житті ще є хор.
— У 17 років моя дівчина Ірина Свириденко, яка вчиться в УКУ, покликала мене поспівати з нею в хорі «Стрітення» при університеті. Я спробував і відчув неймовірну полегкість, ніби відключаєшся від усього земного. Після важкого дня в Політесі це саме те, що треба. Тож я став регулярно туди ходити. А ще співаю в церковному хорі при своїй парафії, — ділиться Тарас.
Ще одне захоплення хлопця — гори. Він мріє підкорити кожну вершину Карпат. Надихає ж його насамперед підтримка рідних і близьких.
— По життю батько — у велоспорті, мати — в навчанні. Не уявляю жодного зі своїх успіхів без їхньої підтримки. Раніше вони змушували мене вчитись і тренуватись, фактично виробивши в мені звичку тягнути і одне, і друге (а часто і третє), за що я їм неймовірно вдячний. Також мене дуже підтримує моя дівчина, — каже студент.
А рецепт успіху, на переконання Тараса, такий:
— Немає якогось одного інгредієнта для успіху — має бути все потроху: підтримка, наполегливість, стабільність. Завжди будуть падіння і розчарування, головне — не здаватися, і з часом переможете!
