За місяць війни в Україні очевидно не залишилося великих міст, де би ще не лунав сигнал повітряної тривоги. Зрештою, і в багатьох містечках, селах і селищах її вже чути. У Львові та сусідніх областях його вмикають не так часто, як на сході України та її центральній частині.
Когось цей сигнал лякає аж до тремтіння тіла та нудоти, хто вирішує далі займатися своїми справами, обходить повз. Однак сигнал виконує надважливе завдання – сповіщає про можливу небезпеку, про наближення ворожого літака або ракети.
А як на сирени повітряної тривоги реагують студенти Львівської політехніки?
Катерина Стопець, третьокурсниця кафедри дизайну архітектурного середовища Інституту архітектури та дизайну:
– Коли вперше почула звук сирен, звичайно було страшно, адже живу на Заході України і ніколи не могла подумати, що ці страшні звучання ми чутимемо на теренах Львівщини. Як тільки я дізналася, що в Україні почалась повномасштабна війна, насамперед зібрала всі документи та найнеобхідніше. Наступним моїм кроком було вивчення карти найбільш наближених укриттів, щоб у разі оголошення повітряної тривоги ми зі сім’єю мали змогу піти у безпечне місце. На сьогоднішні під час оголошення повітряної тривоги поведінка моєї сім’ї змінилася: ми вже не відчуваємо такого сильного страху. Однак, задля безпеки, під час повітряної тривоги переходимо до кімнати, де є дві несучі стіни.
…Про своє ставлення до оголошення повітряної тривоги розповів студент 4-го курсу кафедри маркетингу і логістики Інституту економіки і менеджменту Валентин Гайдай:
– Під час оголошення повітряної тривоги не панікую. Спокійно беру необхідні речі, щоб у разі небезпеки швидко евакуюватися. Позаяк тепер я проживаю в селі, яке розташоване неподалік Хмельницького, то однією з проблем є відсутність спеціально обладнаного бомбосховища. Єдине місце, де можна сховатися, це погріб. Я повністю довіряю Збройним Силам України, тому відчуваю себе в безпеці. Вважаю, що в моєму селі немає жодних стратегічних об’єктів, які б несли потенційну загрозу бомбардування, відтак перестав хвилюватися з приводу оголошених повітряних тривог.
Студентка 3-го курсу кафедри міжнародної інформації Інституту прикладної математики та фундаментальних наук Олеся Ільницька розповідає:
– Спочатку було дуже страшно і я відразу бігла в укриття. Добре, що не маю з тим проблем, оскільки мій будинок ним оснащений. Також у мене є онлайн-мапа, по якій у будь-яку хвилину можу знайти найближче укриття до місця свого перебування. Протягом місяця війни мій страх почав згасати, бо я зрозуміла, що у невеличкому місті Стебник, де проживаю, не так страшно. Мені набагато страшніше перебувати у Львові, оскільки це велике місто, в якому є багато стратегічних об’єктів і кожного дня можна очікувати чогось поганого.
Жодного разу не проігнорував сигналу повітряної тривоги студент Інституту права, психології та інноваційної освіти Михайло Терлецький:
– Вважаю, що нехтувати сигналом повітряної тривоги недопустимо! Після того як увімкнули сирени, я швидко, але акуратно і без паніки, беру документи, мінімальний запас продуктів, необхідні речі та йду в облаштоване укриття, яке є в моєму будинку. Укриття покидаю лише тоді, коли чую офіційне оголошення про відбій. Вважаю, що всі мешканці Львова не повинні ігнорувати сигнали тривоги, оскільки це небезпечно для життя.
Отож кожен сам вирішує, як йому під час війни поводитися, коли він чує сигнал повітряної тривоги, однак важливо розуміти наслідки нехтування цим, адже ніхто з нас не знає, куди саме через кілька хвилин може влетіти ракета.