Серед цьогорічних стипендіатів Президента України — студент групи ІВТВ-21 кафедри інформаційно-вимірювальних технологій Львівської політехніки Іван Панчишин. Про його навчання, наукові інтереси та шлях до успіху — у нашому інтерв’ю.
— Чому саме Львівська політехніка? Що стало вирішальним чинником у виборі цього закладу і, зокрема, кафедри інформаційно-вимірювальних технологій?
— Вибір Львівської політехніки був для мене невипадковим. Це один із найстаріших і найавторитетніших технічних університетів Східної Європи, який поєднує класичну інженерну школу із сучасними напрямами наукових досліджень. Львівська політехніка — це не просто місце навчання, а потужне наукове середовище, яке формує цілі покоління інженерів і дослідників. Вирішальним чинником стало те, що кафедра інформаційно-вимірювальних технологій поєднує кілька галузей, які мене цікавили з юності: фізику, електроніку, математику та програмування. Саме тут я побачив можливість не просто вивчати окремі дисципліни, а навчитися мислити системно — як людина, що здатна поєднувати теорію з практикою. Додатковим стимулом став високий рівень підготовки викладачів кафедри, сучасна лабораторна база та орієнтація на наукові дослідження. Мене привабила можливість працювати з вимірювальними системами, створювати власні моделі процесів і навіть розробляти елементи інтелектуальних сенсорних систем. Саме тому я без вагань обрав Львівську політехніку — місце, де інженерія поєднана з дослідницьким духом.
— Як змінилося ваше сприйняття навчального процесу та самої Політехніки від моменту вступу на бакалаврат до статусу магістра?
— На початку бакалаврату я сприймав навчання радше як потребу засвоєння базових знань: потрібно було скласти заліки, лабораторні роботи, екзамени. З часом я зрозумів, що справжня цінність навчального процесу полягає не в оцінках, а у формуванні логіки мислення. Під час магістратури моє ставлення до Політехніки стало зовсім іншим. Я побачив університет не просто як місце здобуття освіти, а як спільноту людей, яких об’єднує спрага до знань. Відчутно зросла можливість власного вибору — тем досліджень, наукових керівників, проєктів. Саме тоді я відчув себе не студентом, а повноцінним учасником наукового процесу. Магістратура навчила мене брати відповідальність за власну траєкторію розвитку — і в науці, і в особистому плані. Навчальний процес став не обов’язком, а можливістю, а викладачі — не лише наставниками, а й партнерами в дослідженнях.
— Які можливості відкрила для вас кафедра ІВТ?
— Кафедра ІВТ відкрила переді мною величезний спектр можливостей — від академічних до практичних. Завдяки лабораторіям кафедри я зміг ознайомитися із сучасними засобами вимірювання, сенсорами, засобами цифрової обробки сигналів. Це дало змогу не лише зрозуміти теоретичні принципи, а й застосувати їх у власних мініпроєктах.
Велике значення мала участь у наукових дослідженнях під керівництвом викладачів кафедри. Саме там я навчився формулювати наукові гіпотези, перевіряти їх експериментально, оформлювати результати для конференцій. Крім того, кафедра підтримує міждисциплінарні ініціативи — мені вдалося долучитися до спільних проєктів із колегами з галузі біомедичної інженерії та прикладної фізики. Це дало змогу поєднати різні підходи й побачити, як інженерна наука може допомагати медицині.
— Розкажіть, будь ласка, про ваші наукові інтереси. У яких конференціях чи інших наукових заходах ви брали участь, які результати досліджень або проєкти представляли і які теми наразі для вас найактуальніші?
— Мої наукові інтереси формувалися поступово, але зараз вони концентруються довкола двох основних напрямів: інтелектуальних систем моніторингу стану людини та моделювання квантових процесів.
У першому випадку я досліджую можливості машинного навчання для аналізу біосигналів, наприклад електрокардіограм чи електроенцефалограм, із метою виявлення патологічних змін на ранніх стадіях. Такі системи можуть стати основою майбутніх «розумних» пристроїв, які допомагатимуть людям контролювати своє здоров’я.
Другий напрям пов’язаний із моделюванням квантових ефектів, зокрема ефекту Швінгера — процесу народження пар частинок у сильному електричному полі. Це складна тема, яка поєднує фізику високих енергій і чисельні методи аналізу. Я представляв проміжні результати досліджень на студентських конференціях, зокрема на міжнародних, де мав нагоду поспілкуватися з дослідниками з інших університетів. На сьогодні мене цікавить поєднання цих напрямів — застосування квантового моделювання до оптимізації вимірювальних систем.
— Ви працюєте над інтелектуальними системами для моніторингу здоров’я людини та моделюванням квантових процесів у проєкті перевірки ефекту Швінгера. Як вдається поєднувати такі різні, але складні наукові напрями, і яка ваша конкретна роль у цих проєктах?
— Попри очевидну різницю, обидва напрями мають спільну основу — аналіз даних і точне моделювання складних систем. В обох випадках потрібні математичні методи, розуміння фізичних процесів і навички програмування. У проєкті зі здоров’я я відповідаю за алгоритми аналізу сигналів і створення моделей, здатних «навчатися» на прикладах. У дослідженні квантових процесів — за чисельне моделювання та побудову програмних інструментів для обчислень. Таке поєднання дає змогу не просто працювати у двох галузях, а створювати міждисциплінарні рішення, які можуть мати практичне застосування — від сенсорних систем до квантових симуляторів.
— Здобуття академічної стипендії Президента України — це значне досягнення. Поділіться, будь ласка, історією свого успіху. Звідки ви дізналися про таку можливість?
— Про можливість подати документи на стипендію Президента України я дізнався від наукового керівника, який порадив скористатися цією нагодою. Для цього потрібно було підготувати пакет документів, зокрема список публікацій, довідки про участь у конференціях, грамоти, рекомендації кафедри. Процес підготовки став для мене цінним досвідом самооцінки — я побачив, як важливо системно фіксувати свої результати. Коли дізнався, що став стипендіатом, це стало для мене підтвердженням того, що праця, інтерес до науки та наполегливість справді дають плоди. Але це й велика відповідальність — адже така відзнака мотивує підтримувати рівень досягнень і надалі.
— Яка велика мета стоїть за вашими академічними успіхами та дослідницькою діяльністю? Це бажання змінити галузь, вирішити конкретну проблему чи сприяти прогресу в науці?
— За всіма академічними здобутками стоїть бажання зробити внесок у розвиток науки, яка безпосередньо впливає на життя людини. Я хочу сприяти створенню інтелектуальних вимірювальних технологій, які зроблять процес діагностики, моніторингу чи навіть наукові експерименти точнішими й доступнішими. Моя мета — не просто дослідити новий ефект чи розробити алгоритм, а об’єднати різні галузі знань у практичний результат, який може допомогти іншим. У цьому я бачу сенс і продовження традицій Політехніки — поєднувати науку й суспільну користь.
— Які поради ви могли б дати студентам, які прагнуть досягти високих результатів у навчанні й, можливо, також претендувати на такі відзнаки?
— Насамперед не бійтеся братися за складні теми. Часто найцікавіших результатів досягаєш тоді, коли виходиш за межі комфорту. Не сприймайте навчання лише як процес складання екзаменів — шукайте глибше розуміння того, що ви робите. Працюйте над власними проєктами, навіть маленькими, адже саме вони формують практичні навички.
Беріть участь у наукових конференціях — це не лише перевірка себе, а й можливість познайомитися з людьми, які можуть стати вашими майбутніми колегами чи менторами. Спілкуйтеся з викладачами — вони бачать ваш потенціал, і часто навіть краще, ніж ви самі. І найважливіше — не втрачайте допитливості. Вона є тим двигуном, що рухає науку вперед.
