Ми поспілкувалися зі студенткою другого курсу Інституту адміністрування, державного управління та професійного розвитку Катериною Хабазнею. Дівчина розповіла про свій досвід студентського життя в Німеччині, де вона навчалася за програмою семестрового обміну.
— Розкажіть, будь ласка, за якою спеціальністю та на якому курсі ви вчитеся?
— Зараз я навчаюся на другому курсі за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування».
— Хто або що вплинуло на ваш вибір майбутньої професії?
— На мій вибір передусім вплинули певні перспективи цієї спеціальності, включно з різними можливостями, як-от ця поїздка на семестровий обмін.
— Коли ви вирушили до Німеччини? І в якому саме місті й університеті навчалися?
— Я поїхала на навчання наприкінці лютого. Найперше потрібно було написати деякі мотиваційні листи, підготувати CV, отримати сертифікат про певний рівень англійської мови, а саме В2. Навчалась я у місті Цвікау, що в Саксонії, в Університеті прикладних наук.
— А якою мовою відбувалося навчання? Які у вас були предмети? Чи сподобалися тамтешні викладачі?
— Оскільки я обрала англомовні курси, то в мене все навчання відбувалось англійською мовою. Предмети були різні, як і викладачі. Я вивчала економіку, фінанси, світовий ринок та інші… Здебільшого викладачі привітні, завжди йдуть назустріч, допомагають. Була одна ситуація трохи важка — непорозуміння з однією викладачкою, але загалом теж нічого поганого про неї сказати не можу.
— Розкажіть, будь ласка, про своїх одногрупників чи, може, навіть нових друзів. Чи радо вони сприймали нову людину у своєму колективі і яке було їхнє ставлення до вас поза парами?
— Щодо одногрупників, то чимало студентів з різних куточків світу так само, як і я, приїхали за обміном. Тому всі одне до одного дуже привітні, відкриті, тож не було такого відчуття, що ти з іншої країни і якась не така чи ще щось. За час навчання я зустріла там абсолютно різних людей, і кожен з них був максимально привітний та відкритий до якихось питань. Якщо потрібна якась допомога, всі тільки раді допомогти. Поза парами ми разом відвідували певні заходи, конференції. У нас був університетський клуб, де дуже часто й активно відбувалися різноманітні заходи, на які ми майже всі ходили разом. Як я вже сказала, не було ніякого поганого ставлення чи чогось подібного.
— Чи розмовляли ви з одногрупниками про війну в нашій країні? Якщо так, цікаво було б почути їхні думки про ситуацію.
— Ми справді розмовляли з одногрупниками про ситуацію в нашій країні, і майже всі загалом негативно ставляться до війни. Що мене здивувало — вони досить добре обізнані з тим, що відбувається в Україні, тобто знають про всі новини та події.
— Чи були у вас проблеми з адаптацією до суспільства, наприклад мовний бар’єр?
— Не можу сказати, що я мала якісь проблеми в адаптації до суспільства, оскільки всі студенти, з ким я спілкувалася, знали англійську мову. Тому мовного бар’єра не було.
— Чи передбачала програма обміну житло для вас? Якщо так, то які були умови?
— Програма обміну передбачала житло. Це був студентський гуртожиток, на який я аж ніяк не можу скаржитися. Мене все влаштовувало. У кожного був особистий простір, своя кімната. Я ділила кухню та ванну лише з однією людиною. Але коли маєш окрему кімнату, це вже дуже добре. У гуртожитку також був спортзал і пральна кімната. На першому поверсі навіть був такий собі, можна сказати, бар. Його іноді відкривали, і студенти могли просто зайти туди, щоб посидіти, відпочити. У нас також був простір із диванами та столами, куди можна було приходити вчитися. Там була мінібібліотека. Я вважаю, що це теж один із плюсів, адже можна було прийти туди в будь-який момент, і ніхто тобі там не заважав навчатися чи проводити час із друзями.
— Які маєте враження від міста, де навчалися?
— Можу сказати, що для мене найбільшою перевагою було те, що містечко не дуже активне чи шумне. Я б сказала, що це тихе студентське містечко, оскільки, як я помітила, більшу частину населення там становили саме студенти.
— І насамкінець скажіть, будь ласка, чи хотіли б ви продовжити там навчання (можливо, на магістратурі) і чи в принципі не жалкуєте про свою поїздку туди як студентка?
— У жодному разі я не жалкую, що поїхала туди. Щиро вдячна за таку можливість, за досвід, якого набула. Навчання там відбувається зовсім на іншому рівні в тому плані, що є різні методики, які я бачила й засвоювала вперше. Тому найперше це досвід і нові знайомства. По змозі, якщо будуть ще такі пропозиції, я обов’язково скористаюся ними і, можливо, продовжу навчання там, але наразі не знаю. Але за програмою обміну я б поїхала ще і, напевно, не один раз. Тож аж ніяк не жалкую, і мої враження та емоції лише позитивні.
