Проголошення Західно-Української Народної Республіки: політехніки в столітньому строю

Андрій Цебенко, кафедра історії, музеєзнавства та культурної спадщини
Ілюстрація до матеріалу

Фронтова осінь 1918 року сигналізувала про значні геополітичні зміни: дні Австро-Угорщини, що охоплювала території дванадцяти сучасних держав, були злічені. Державотворчі рухи активізували народи монархії, плекали надію й українці.

У неділю, 20 жовтня 1918 р., на площі Святого Юра зібралися львів’яни. Знаний політик Кость Левицький оголосив про утворення Держави на українських етнічних землях Австро-Угорської монархії, що напередодні ухвалила Українська Національна Рада. Розпочали її реалізацію 1 листопада. Того ж дня відбулися формальні зміни в урядових повноваженнях, відповідно до яких влада переходила УНРаді: від імені Австро-Угорщини протокол підписав Володимир Децикевич, заступник цісарського намісника генерала Карла Гуйна; від УНРади – Кость Левицький та ін. 13 листопада затвердили «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії … « в якому державу іменували «Західно-Українська Народна Республіка».

Утвердження ЗУНР потребувало значних зусиль. Поляки розглядали українські території як складову своєї держави, тому це не могло не спричинити війни. На вулицях Львова, столиці проголошеної держави, з’явилися барикади, по різні боки яких опинилися і студенти-політехніки. Перші, хто відстоював державу, були добровольці Легіону Українських Січових Стрільців. Згодом українські легіонери стали наріжним каменем Української Галицької армії – збройних сил ЗУНР. Серед достойних, які починали боротися за державність та обороняли Львів, були й студенти та вихованці Політехніки:

  • Осип Букшований (1.06.1890 – 1937). Деякі джерела вказують на походження зі священичої родини. Восени 1918 р. Осип очолив Легіон УСС. 3 листопада прибув до Львова для оборони міста. Від грудня 1918 – командир бойової групи «Схід» 1-ї бригади УСС у складі УГА. Один із розробників плану Червневого наступу УГА (Чортківська офензива).
  • Петро Франко (12.VII.1890 – 1941?) – син громадського діяча Івана Франка. Джерела інформують, що у часі листопадових боїв за Львів поручник Франко з кулеметною сотнею УСС займали позицію на Високому Замку. 1 грудня 1918 р. Петра призначили «командантом і референтом летунства при Державному Секретаріаті військових справ» (до 10.04.1919). Досить вдало він зорганізував першу авіаційну базу в Красному біля Львова. До 1919 року авіазагін УГА налічував 35 старшин та 300 вояків і складався з 3 авіаційних сотень, авіашколи, технічної сотні й сотні обслуги. Сотник армії ЗУНР Петро Франко здійснив понад 50 бойових вильотів за лінію фронту.
  • Степан Паньківський (6.07.1899 – березень 1919) – син громадського діяча Костянтина Паньківського. Відомо, що Степан належав до групи січових стрільців, яка в ніч на 1 листопада 1918 р. вивісила на ратуші Львова український прапор. Із джерел довідуємося про його участь у патрулюванні/обороні міста. Загинув поручник у бою. Знайдений на залізничному насипі між селами Родатичі та Вовчухи (сьогодні Городоцька ОТГ Львівської области).

У строю було ще багато відважних політехніків, які боролись за державність на різних фронтах: Роман Дудинський, Михайло Зайшлий, Павло Ліськевич, Василь Рижевський та ін. Публікація – немовби імпульс для зацікавлення та подальшого пошукування.

Перемогу на полі бою досягнути не вдалося. Однак це утвердило державницькі наративи, які зреалізували через століття. Відчуваючи клич давніх побратимів, львівські політехніки знову тримають стрій!

Зі святом!

Ілюстрація до матеріалу Ілюстрація до матеріалу Ілюстрація до матеріалу Ілюстрація до матеріалу Ілюстрація до матеріалу