Про революцію як явище; її необхідність та можливості; як українці скористались з неї сто років тому і користаються сьогодні; про війну з Росією тоді і тепер; питання необхідності військової диктатури, блокаду України Заходом та висновки, які нам необхідно зробити з Української революції 1917–21 рр. під час розмови «1917 р. і 2017 р.: революція вчора і сьогодні» своїми думками ділились львівські історики, серед яких були і представники Львівської політехніки Іван Хома та Роман Кузьмин. Захід проходив у рамках проекту «Історичні діалоги».
Складається враження, що це наші часи
Іван Хома, кандидат історичних наук, доцент Національного університету «Львівська політехніка»:
– Державний діяч ЗУНР Осип Назарук писав, що Україна – це «вкраїна потенціального або ефективного хаосу та слабої національної свідомості, чим далі на схід тим слабшої». Галицькі Січові стрільці, звільняючи землі Наддніпрянщини від більшовиків, були здивовані, що українська влада не має підтримки у суспільстві. Селянство у той час не усвідомлювало, що відбувалось у Києві. Пробудити у суспільстві національну свідомість було дуже складно. Осипа Назарука дивувало, що люди отримали омріяну державу, а для них ця держава ніщо – їм було потрібно одну землю.
Рушієм політичних процесів в Українській революції були військові. Перший Універсал Української центральної ради був прийнятий на Другому всеукраїнському військовому з’їзді, що проходив у Києві 23 червня 1917 р., а не на Першому всеукраїнському селянському з’їзді, що відбувався 10–15 червня 1917 р. Зрозуміло такі дії, адже в інших обставинах хто знає, що було б з лідерами Української центральної ради – можливо, їх би арештували і процес державотворення завершився б ще в червні 1917 р. Російський Тимчасовий уряд побоявся, бо розумів, що це військовий з’їзд і якщо б українські солдати збунтувались – російський фронт міг би завалитись. Більше мільйона солдатів делегувало своїх представників на з’їзд до Києва.
УНР могла мати диктатуру. Ідея із її встановлення була висунута на нараді 16 січня 1919 р. полковником Євгеном Коновальцем. Командир Січових стрільців запропонував встановлення індивідуальної або колективної диктатури. Це пропонувалось Володимиру Винниченку або Симону Петлюрі – жоден із них не погодився. Потім Євген Коновалець запропонував колективну диктатуру у складі трьох: себе, Симона Петлюри і Володимира Винниченка. Якщо прочитати звіт цієї наради яка відбувалась 16 січня 1919 р. – іноді складається враження, що це наші часи: політики неадекватно сприймали загрози які насувались; починали бавитись у демократію; всі почали боятись, що хтось матиме необмежену владу.
Аналог ДНР ‒ Галицька соціалістична радянська республіка
Роман Кузьмин, кандидат історичних наук, старший викладач Національного університету «Львівська політехніка»:
– Потрібно завжди сподіватись на свої сили. Ми вже мали приклад Євгена Петрушевича, який все чекав допомоги Антанти. У міжнародній політиці завжди можна домовитись, навіть з найбільшими противниками ‒ США ж визнав Радянський Союз у 1933 р.
Що зробила Антанта для українців? Вона визнала, що українські території є в хаосі і оголосила блокаду. Кордони були закриті навіть для медикаментів і, як наслідок, коли у лавах Галицької армії був тиф ‒ велика кількість вояків загинули, бо не було їх чим лікувати.
Методи, якими росіяни ведуть свою боротьбу проти України сьогодні, багато у чому нагадують і події сторічної давності. Аналогом сьогоднішніх ДНР/ ЛНР під час Української революції 1917–21 рр. ‒ були більшовицькі Донецько-Криворізька радянська республіка, Одеська радянська республіка, Радянська соціалістична республіка Тавриди, Галицька соціалістична радянська республіка.
Дуже часто революції використовують сусідні країни для своєї агресії. Як ми бачимо з подій сторічної давності – Революція гідності у цьому не виняток. Однак, якщо б не було Української революції 1917–21 рр. – не було б тих, хто захищав Україну всередині ХХ ст. і тих, хто захищає її сьогодні.
