Слово — це зброя, слово — це сила, слово — це можливість. Саме так вважає студентка Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій Соломія-Марія Митлович. Нещодавно дівчина здобула перемогу на обласному етапі XXV Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, отримавши диплом І ступеня. Докладніше про навчання в омріяному університеті, нові досягнення та великі мрії студентки — у нашому інтерв’ю.
— Чому ви вирішили навчатись у Львівській політехніці і як обирали спеціальність?
— Ще навчаючись у школі, я зацікавилася вивченням іноземних мов, тому, коли настав час обирати майбутню спеціальність, віддала перевагу філології. У Львівській політехніці прикладна лінгвістика поєднує вивчення мов з їх використанням у різних сферах, а також із технологіями, що є дуже потрібним у сучасному світі та надає багато можливостей для розвитку в майбутній професії.
— Які переваги від навчання вже виокремили для себе?
— Навчання для мене надзвичайно цікаве, ми вивчаємо багато предметів, які стануть нам у пригоді в майбутньому. В університеті чудові викладачі. До того ж навчання дисциплінує, вчить організовувати свій час і давати собі раду з труднощами. У Політехніці чимало перспектив для розвитку, можна відвідувати різноманітні заходи та конференції. Практичні й лабораторні роботи, а також командна робота розвивають мої практичні навички та навички ухвалення рішень.
— Чим ви найбільше завдячуєте університету?
— Університет є важливою частиною формування мого світогляду. Тут я здобуваю багато теоретичних знань і практичних навичок, які допомагають мені стати професіоналом у своїй справі. Також у Політехніці я зустріла відданих друзів, з якими ми разом навчаємося, поділяємо інтереси та формуємось як особистості.
— Звідки ви дізналися про Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика і що мотивувало взяти в ньому участь?
— Про цей конкурс я знаю ще зі школи, майже щороку була його учасницею. Взяти участь у конкурсі вже в Політехніці мене змотивувала Ірина Фаріон. На першому курсі вона викладала в нас сучасну українську мову. Ці пари були надзвичайно корисні й цікаві, я дізналася чимало нового про українську мову, зокрема про її історію та націєтвірну роль. Протягом багатьох років Ірина Дмитрівна була серед організаторів конкурсу імені Петра Яцика у Львівській політехніці. В університеті я беру участь у цьому конкурсі вдруге, адже мова для мене є вкрай важливою.
— Що для вас означає перемога на обласному етапі XXV Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика?
— Це не лише визнання моїх зусиль, а й потужний стимул для подальшого розвитку. Цей успіх демонструє, що я рухаюся в правильному напрямку, і мотивує мене ще з більшою наполегливістю поглиблювати й удосконалювати свої знання в царині української мови. Сьогодні це має особливе значення для мене.
— Які завдання конкурсу виявилися для вас найцікавішими, а які найскладнішими?
— Найцікавішим для мене було завдання дібрати відповідники до слів іншомовного походження, адже в українській мові так багато гарних питомих слів, які ми часто недоречно замінюємо іноземними. А найскладнішими виявилися завдання на відмінювання числівників і наголоси, проте тут варто просто пам’ятати правила.
— Чи вважаєте ви, що знання та популяризація української мови є частиною боротьби за незалежність?
— Так, безперечно. Популяризувати знання української мови й утверджувати її вживання у всіх сферах життя в Україні під час війни надзвичайно важливо. Мова є однією з провідних ознак культури, нашим національним скарбом. Саме українська мова об’єднує націю, надає їй сили. Протягом багатьох століть нашу мову намагалися знищити, за неї вбивали, але саме мова допомогла нам вистояти й відновити незалежність у 1991 році. Мова виокремлює нас з-поміж інших народів, показує нашу тожсамість і формує наші думки. Як сказала Ліна Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову». Варто це пам’ятати й берегти рідну мову.
— Чи є у вас особиста мета або мрія, пов’язана з українською мовою?
— Я мрію, щоб усі українці нарешті усвідомили важливість рідної мови, почали її утверджувати та шанувати. У майбутньому я прагну стати перекладачкою, щоб поширювати українську мову та культуру, і сподіваюся, що мені це вдасться.
