Павло Сьомко — не просто студент-магістрант кафедри програмного забезпечення. Він також розробник програмного забезпечення, здобувач академічної стипендії Президента України, волонтер, який закриває збори на сотні тисяч гривень, а ще сам створює дрони для Збройних сил України.
Як ділиться Павло, волонтерство і є його хобі:
— Я дуже люблю політати на FPV, провести день з іноземцями, які привезли машини для ЗСУ. Напевно, ще до моїх хобі можна зарахувати ведення блогу в LinkedIn та подорожі. Особливо люблю відвідувати замки та палаци — в Україні їх побачив уже понад сорок. Найбільше мені запам’ятався замок Паланок у Мукачеві — це перше місце, яке я відвідав із друзями, і саме звідти почалося моє захоплення історичними спорудами. За кордоном ще не встиг багато побачити, але був у замку Красицьких, недалеко від Перемишля, і він мене надзвичайно вразив, адже збережений у дуже доброму стані.
Міжнародний проєкт «SQUID GAME: For Youth Critical Thinking Skills»
Цього разу студент взяв участь у міжнародному проєкті «SQUID GAME: For Youth Critical Thinking Skills».
— Особливість була в тому, що методологія базувалася на ідеї серіалу «Гра в кальмара», — розповідає Павло. — У нас було три дні симулятивних взаємодій, простіше кажучи — ігор. Кожна гра передбачала формування команди, проте було важливо, щоб команди не повторювались і щоб учасники були з різних країн. Наприклад, одна зі стратегічних ігор полягала у побудові власного цифрового королівства (умовного), створенні його символіки, історії та принципів, які воно відстоює. Потім потрібно було розширити територію королівства, домовляючись і торгуючись з іншими командами. Тут важливо було виявити стратегічне мислення та вміння домовлятися з різними групами людей. І таких ігор/процедур було багато — три дні поспіль. В інші дні ми працювали над нашими результатами та робили висновки з усіх цих подій. Дехто створював відео, фото або статті, а мені випала роль створити вебсайт.
Сама подія відбувалась у Вроцлаві (Польща). Проте це була не типова програма Erasmus+, а радше спроба започаткувати новий формат молодіжного обміну для вирішення конкретних питань або проблем. Цього разу була тема «Критичне мислення серед молоді». У заході взяли участь шість груп по п’ять молодих людей з України, Болгарії, Польщі, Туреччини, Азербайджану та Сакартвело. Подія тривала з 24 жовтня по 2 листопада.
Шлях до участі: від мрії до можливості
— В одному з попередніх інтерв’ю ви згадували, що дуже хотіли взяти участь у міжнародних програмах, але ніяк не вдавалося: то COVID, то повномасштабне вторгнення. Що змінилося?
— Оскільки з’явився дозвіл на виїзд за кордон для моєї вікової категорії, я вирішив, шо варто спробувати податися. Протягом трьох років повнолітні українські чоловіки не їздили на такі програми, тож мене дуже радо там зустріли.
— Наскільки складним був процес відбору? Які були вимоги?
— Відбір проводила команда ТВОРИ!: потрібно було заповнити Google-форму, розповісти про себе та пояснити свою мотивацію участі в такому проєкті. Нас, наскільки мені відомо, відібрали серед близько 200 кандидатів.
Виклики, досвід і лідерство
— З якими викликами вам довелося зіткнутися — мовним бар’єром, культурними відмінностями чи іншими?
— Для мене мовний бар’єр не був проблемою, адже я часто використовую англійську в роботі, що дало мені змогу брати активну участь у дискусіях. А от для учасників з інших країн, як я бачив, мова ставала перешкодою для висловлення своїх думок. Водночас такі програми — дуже крута можливість прокачати свої мовні навички. Єдина проблема, з якою я зіткнувся, — слабка зацікавленість деяких учасників у програмі, тому під час командної роботи доводилося брати на себе більше відповідальності. Наприклад, на кінцевому етапі ми працювали над буклетом, який мав підсумувати результати програми. Я був у команді вебсайту і фактично створив його сам, оскільки інші учасники або не мали достатньо знань у сфері ІТ, або не виявляли зацікавленості. Тож тут плюс до репутації моєї кафедри ПЗ, адже сайт був готовий менш ніж за день.
— Який досвід ви здобули завдяки цій програмі? Які навички вдалося розвинути і наскільки це було для вас корисно?
— Думаю, я набув розуміння того, як ввічливіше поводитися в цифровому просторі. Під час воркшопів кожен учасник виконував певну роль: хтось міг бути кібербулером, хтось — екоактивістом тощо. Я виконував роль адвоката диявола — людини, яка постійно ставить усе під сумнів і багато запитує. Мені ця роль була досить близька, і я чудово влився в неї, але у процесі побачив ставлення людей до такого образу й зрозумів, що варто переглянути певні патерни своєї поведінки в реальному житті.
— Що було найскладнішим під час програми?
— Для мене найскладнішим було проявляти лідерство серед багатьох незнайомих людей. Часто вони були неорганізовані, і сформувати з них команду, здатну пройти всі випробування, було справжнім викликом. Також потрібно було зважати на мовні особливості: дехто мав слабший рівень англійської, і доводилося пояснювати завдання іншими словами. Ще однією складністю було проявити критичне мислення, адже часто воно сягало межі порушення правил ігор, тож діяти треба було дуже обережно та в обмежений час.
Найяскравіші моменти й поради майбутнім учасникам програми
— Чи виникали якісь непорозуміння або просто смішні чи кумедні ситуації?
— Насправді їх було дуже багато — від різних методик знайомства одне з одним до атмосфери серіалу «Гра в кальмара», яку створили організатори. Наприклад, під час знайомства ми стояли в колі, і кожен мав назвати своє ім’я та показати фірмовий рух. Коли черга дійшла до мене, вільних рухів залишилося небагато, тому я відтиснувся від підлоги. Але я не міг подумати, що буде наступний раунд, коли всі повторюватимуть фірмовий рух та ім’я учасника, тож через мене всі в перший день відтискалися.
— Які поради можете дати студентам, які тільки роздумують про участь у програмі?
— Активно вчити англійську й не боятися пробувати — це точно того варте. Навіть якщо будуть моменти, які не сподобаються, це надзвичайно крутий досвід на все життя: можливість побачити інші країни, завести нові знайомства та пізнати інші культури. Але, звичайно, було б чудово взяти із собою когось із друзів або знайомих, бо вже за кілька днів я почав сумувати за домом.
