Максим Левкович, студент Інституту архітектури та дизайну, на власному прикладі демонструє, як наполегливість у навчанні може поєднуватися з творчим самовираженням. Його нещодавня відзнака — диплом ІІІ ступеня на мовно-мистецькій виставці «Мальована мова» — стала підтвердженням не лише художнього таланту, а й глибокого осмислення національної ідентичності крізь призму мистецтва.
— Розкажіть, як ви стали студентом Політехніки і чому обрали саме таку спеціальність?
— Я з дитинства мріяв стати архітектором, а в 10-му класі вже остаточно переконався, що хочу пов’язати своє життя саме з цією професією. Коли я розглядав можливості навчання, Львівська політехніка видалася мені очевидним вибором. Я став відвідувати підготовчі курси, склав творчий конкурс та іспити — і зрештою став студентом цього університету. Я завжди був переконаний, що архітектура поєднує в собі точність і творчість — саме тому вона мене так приваблює.
— Яким є ваше студентське життя в Політехніці? Що найбільше подобається і чи знаходите можливості для творчої самореалізації в університеті?
— Студентське життя досить насичене й цікаве, особливо на архітектурі. У нас багато завдань, тож вільного часу значно менше, ніж у студентів інших спеціальностей. Більшість завдань потребують не лише ідей, а й ретельного самостійного виконання, що забирає дуже багато часу, особливо коли хочеться зробити все на найвищому рівні. Проте навчання у Політехніці мені дуже подобається. Атмосфера в колективі чудова — як серед студентів, так і серед викладачів. Це мотивує й надихає. І хоча буває нелегко, я відчуваю, що розвиваюсь як особистість і як майбутній фахівець.
— Чи відчуваєте додаткову потребу в мистецькій самореалізації поза навчальним процесом?
— Щодо мистецької самореалізації, то додаткової потреби в ній я не відчуваю. Програма навчання настільки насичена творчими завданнями, що весь мій мистецький потенціал переважно реалізовується саме в навчальному процесі. Тому участь у якихось мистецьких активностях поза університетом не завжди є потрібною, хоча іноді, за наявності бажання і вільного часу, це може бути цікаво. Кожне нове завдання — як маленький творчий виклик, що змушує мислити нестандартно й постійно шукати нові підходи.
— Коли у вас з’явився інтерес до творчості?
— Інтерес до творчості у мене ще з раннього дитинства — здебільшого завдяки батькам, які мене підтримували й надихали. В дитинстві я відвідував академію мистецтв, займався малюванням, завжди любив щось малювати чи креслити. З часом мені особливо сподобалося створювати щось конструктивне — креслення, ескізи, і це ще більше розвинуло мою любов до мистецтва та творчості загалом. Я вдячний, що мав змогу ще змалку пізнавати світ мистецтва, адже це сформувало мій світогляд.
— Що спонукало вас взяти участь у мовно-мистецькій виставці «Мальована мова»?
— Наша викладачка української мови Соломія Ковалів під час заняття розповіла про конкурс «Мальована Україна» і запропонувала нам взяти участь. Завданням було зобразити, що для нас означає Україна. Я подумав: чому б і ні? Як студент творчої спеціальності, вирішив спробувати свої сили й долучитися до конкурсу. Хоча спершу не зовсім розумів, з чого почати, все ж захотів прийняти той виклик.
— Які джерела натхнення ви використовували для створення мовно-мистецької роботи? Це були літературні твори, візуальні образи, особисті переживання чи щось інше?
— Коли я дізнався про конкурс і вже вирішив, що братиму участь, ідея створити карту України з діалектами з’явилася майже одразу. За кілька тижнів до того пані Соломія розповідала про діалекти, їхнє значення і важливість. Особливо мене зачепила думка, що діалекти — це частина нашої ідентичності: вони показують, звідки ми родом, і цього не треба соромитися. Саме ця фраза закарбувалася в пам’яті. Коли я взявся обдумувати, що зобразити у своїй роботі, одразу згадав про це — так і народилась ідея карти з діалектами. Хотілося створити щось не просто гарне, а змістовне — таке, що спонукає до роздумів.
— Як ви вважаєте, чому мовно-мистецькі проєкти є важливими для студентської спільноти й університету загалом?
— На мою думку, такі проєкти дуже важливі, тому що дають можливість кожному учасникові виразити свої переконання, думки та переживання через мистецтво. Це особлива форма вираження — не просто говорити чи писати про мову, а саме зобразити її, передати зміст через малюнок. Таке візуальне мистецтво часто глибше й емоційніше сприймається, ніж звичайний текст. Це чудовий спосіб для студентів показати своє бачення та ідеї, зробити творчий внесок у життя університетської спільноти. Участь у таких проєктах формує в нас не лише художній смак, а й глибше розуміння своєї культури та мовної спадщини.
