До кінця наступного тижня охочі можуть завітати сюди й оглянути 13 картин із серії «Традиційне житло у творах майстрів XIX–XX століть». Вони демонструють пізній етап народного житлового будівництва, що на сьогодні майже зникло. Усі полотна — з приватних колекцій.
Ідея цієї виставки належить докторові історичних наук, головному науковому співробітнику відділу історії середніх віків Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України Володимирові Александровичу. Спочатку організатори планували представити сім-вісім картин, однак вдалося зібрати тринадцять творів, що передають атмосферу й затишок традиційного житла, його гармонію з природою та побут того часу.
— Традиція більшості осель, зображених тут, у документах зафіксована від XVI століття, особливо коли йдеться про хати під стріхою, — наголошує пан Александрович. — Цей елемент традиції на сьогодні трапляється зрідка. А реалістичне малярство цієї тематики поширилося від XIX століття. Один із ранніх прикладів таких картин — зображення батьківської хати Тараса Шевченка, що зберігається в Національному музеї у Львові. Твір на цю тематику бачимо тут на виставці.
Йдеться про роботу невідомого автора, що створив копію картини Петра Левченка, яку автор написав на основі переказу про батьківську хату Шевченка, — «Літня ніч. Моринці. Хата Т. Шевченка». Більшість картин цієї виставки — роботи українських майстрів: Миколи Бурачека, Йосифа Бокшая, Григорія Капустіна, Володимира Островського, Георгія Волошина, Євгена Вжеща, Федора Савченка-Осмоловського, Миколи Дикарева… Водночас бачимо малярство закордонних митців — угорського Ласла Шабо, німецького Бекера, а також невідомого західноєвропейського автора.
Директор Інституту архітектури Юрій Диба привернув увагу присутніх до деталей виставки — листівок того ж періоду, що й картини, з аналогічними сюжетами. Вони свого часу були яскравим прикладом популяризації українського в некомфортних на той час умовах і демонструють, як змінювався побут селян протягом певного періоду, зокрема внаслідок трагічних подій, що випадали на долю українців.
Завідувач кафедри архітектури та реставрації Микола Бевз поділився власним спостереженням: у наших сучасних селах поширене переконання, що нове завжди має заступити старе. Натомість професор мав нагоду побачити в американських селах збережені будівлі XVII–XVIII століть. Щобільше, тепер за кордоном архітектори застосовують глину й дерево в сучасному будівництві. Такі будинки найдорожчі, адже зведені з екологічних матеріалів.
— Хочеться, щоб ця виставка спонукала нас до нових наукових пошуків і поцінування традиції, яка дуже глибока та має архітектурну й технологічну перспективну цінність, збереження й поширення народної архітектури, — зазначив Микола Бевз.
Як наголосила завідувачка Музею історії Львівської політехніки Тетяна Диба, цей захід відкриває нову сторінку в історії музею — організування мистецьких виставок, примножуючи цим багату мистецьку спадщину Політехніки. Цю думку доповнила проректорка з навчальної роботи та якості освіти Ірина Хомишин, зазначивши, що музей історії нашого університету набуває нового формату — як простір комунікування техніки, науки та мистецтва.
— Недарма ректор Юліан Захарієвич у рік своєї інавгурації, 1877-й, на урочистому відкритті нового будинку Політехніки виголосив лекцію «Мистецтво на службі техніки». Також демонструє це поєднання одне з полотен Яна Матейка в Актовій залі — «Скульптура, малярство та архітектура», де алегоричний образ генія ніжно обнімає кущ, з якого зростають три квітки: рододендрон, що символізує архітектуру, троянда — як символ малярства й лілея — уособлення скульптури. Ця символіка нагадує нам, що мистецтво є невіддільною частиною життя людства, його духовною опорою й красою, — резюмувала Тетяна Диба.
