Щоб краще зрозуміти сучасність – варто глибше зазирнути в минуле. Саме це стало основною ідеєю пізнавального візиту студентів Львівської політехніки до одного з найвідоміших культурних осередків Львова – Музею етнографії та художнього промислу, який є найбільшим в Україні сховищем народного мистецтва, традиційного побуту й декоративно-прикладної спадщини. У його залах – понад 80 тисяч експонатів, кожен із яких мовчазно промовляє про духовний світ нашого народу: вишивка, кераміка, різьба по дереву, старовинні годинники, меблі, ювелірні вироби, ікони – усе це живе в просторі музею як матеріальна мова поколінь.
Візит до музею організували викладачі катедри української мови Зоряна Куньч і Володимир Дяків з метою поглиблення культурної обізнаности, формування естетичного смаку та розвитку міждисциплінарного мислення. Адже для майбутніх фахівців у сфері дизайну, архітектури, філології чи інженерії – усвідомлення культурного підґрунтя нації є необхідним для розуміння власної професійної ролі.
Музей етнографії та художнього промислу – це не просто експозиційний простір. Це – місце пам’яти, де речі промовляють голосом поколінь. Саме тут студенти мають змогу доторкнутися до джерел народної мудрости, творчости й ідентичности – і побачити, що культуру не лише вичитують з підручників, а переживають тут і зараз.
Особливу увагу студентів привернула унікальна колекція українського традиційного одягу та предметів побуту різних регіонів України, а також галерея історичних годинників, серед яких – справжні мистецькі шедеври європейського виробництва XVIII–XIX століть.
«Такі заходи відкривають інше розуміння мови – не лише словесної, а й візуальної, символічної. Це досвід, який залишиться з нами надовго. Цей музей вартий уваги кожного, хто цінує традиційну українську культуру й мистецтво. Відвідування залишає не лише нові знання, а й щире захоплення українською спадщиною», – зазначила Слободян Софія (гр. АР-110)
«Нам часто здається, що традиції – це щось далеке. Але коли бачиш ці речі, ці орнаменти, форми, – відчуваєш глибокий зв’язок з історією. Це справді захоплює. Найбільше мені запам’ятався одяг на стендах. Видно, як гарно одягалися наші українці колись: вишиті сорочки, кольорові жилетки, красиві хустки та різноманітні візерунки на одязі. Все це кардинально відрізняється від сучасного одноманітного одягу. А поруч стояв традиційний посуд українців, на який я також звернув увагу, було цікаво уявляти, як колись люди користувалися цим посудом у побуті», – поділився враженнями студент ІАРД Дзьоба Владислав (гр. АР-110).
«Першим, що вразило мене до глибини душі, були великі макети старовинних дерев’яних церков. Вони стояли ніби мовчазні охоронці давнини, сповнені святості й спокою. В одному із залів була представлена атмосфера Різдва в побуті гуцулів – з дідухами, дерев’яними іграшками, вертепами. Мені здавалося, що я чую колядки, що долинають із-під стріх, і відчуваю запах сіна під обрусом – такий знайомий з дитинства. Концепція музею побудована навколо традиційних свят – свято за святом, мов сторінки давнього альбому. Деякі експонати настільки майстерні, що навіть складно повірити, що це робили вручну. Це – висока культура, яку маємо берегти. Цей музей став для мене не просто місцем збереження історії, а справжньою подорожжю до її витоків. Всі ці традиції – рідні, знайомі, теплі. Саме такі музеї не дозволяють нам забути, хто ми є, звідки родом і що ми – народ із душею, сповненою краси», – Сокульська Анна (гр. АР-110).
