Пропонуємо Вашій увазі найцікавіші витяги з лекції Андрія Крижанівського, яку автор книжки «Історія електрифікації Львівщини» прочитав для учасників зборів Ради Оптового ринку електричної енергії України у вересні цього року. Лекція настільки сподобалась слухачам, що ті навіть запропонували провести її в Києві.
Підрядник гарантував якість роботи власними коштами протягом трьох років
Дозвіл на введення нової мережі тоді давала поліція. Серед низки технічних, пожежних та санітарних експертиз поліція вимагала й гарантійне забезпечення відповідальності підрядника. Проте не таке як сьогодні – лист-гарантію, своєрідну «писульку» – а реальне, фінансове.
Для цього у вимогах до тендеру записувалося, що перед початком експлуатації підрядник перераховує на окремий рахунок у банку визначений гарантійний внесок на три роки, яким розпоряджається замовник, і з нього забирає кошти на аварійні ремонти з вини підрядника. Якщо ж аварій не сталося – підрядник отримує з банку свій внесок разом з відсотками за цей час.
У обласному архіві зберігається лист директора Міських Закладів Електричних (МЗЕ) на запит магістрату, у якому пропонує повернути гарантійний внесок підряднику за три прокладені ним кабелі, а за четвертий не платити, бо кабель вийшов з ладу. І хоча підрядник самостійно його відремонтував, не доводячи до справи примусового вилучення коштів – директор МЗЕ запропонував розпочати відрахунок трирічного гарантійного терміну з дати ремонту кабелю.
Громадські обговорення тарифів відбувались ще на початку 20 століття
При перших приєднаннях від електростанції постійного струму тариф для побуту був встановлений на рівні 80 гелерів за 1 кВт-год. Натомість для силового навантаження (промисловості) тариф був значно нижчим – 30 гелерів за 1 Квт-год.
Після введення в експлуатацію у Львові електростанції змінного струму у 1909 році відбулись дискусії з питань тарифів. Всі стенограми виступів були надруковані у трьох номерах однієї з центральних львівських газет. Ціну для побуту тоді знизили до 60 гелерів за 1 кВт-год, а на мотори – до 25 гелерів.
Енергетики заробляли не лише на продажі електроенергії
Однією зі статей доходів МЗЕ була орендна плата за лічильник, що перебував виключно у власності енергетиків. За оренду лічильника абоненти платили щомісячно. Як можна простежити за квитанціями, орендна плата за лічильник була не лише у Львова, а й у інших містах Львівщини.
Як ще одне джерело поповнення коштів електричного закладу МЗЕ мало свій магазин і здавало у оренду інші електропобутові прилади – радіо, праски, калорифери, тощо. Енергетики навіть судилися з податковою інспекцією, яка вимагала ліцензію на продаж електротоварів у власному магазині, чи надання їх у оренду. Але справу виграли. Як доказ своєї правоти у суді МЗЕ навело, що електроенергія, яку виробляє електростанція, не може бути використана без електротоварів, що перетворюють її на тепло, світло, музику тощо.
Як усували конкурентів
Наприклад, Галіційська ощадкаса мала власну маленьку електростанцію і своїх споживачів. Відповідно, МЗЕ вважали її конкурентом, але позбулися його не в дусі сучасних рейдерських атак.
Енергетики викупили електростанцію за 92 тис. корон, при тому, що ціна обладнання складала всього 12 тис. корон, тобто заплатили 80 тисяч корон відступних. Зате каса, за угодою продажу, зобов’язалася ніколи не купувати електроенергію у іншого постачальника і не будувати нової електростанції.
В іншому випадку директор МЗЕ звернувся до Львівського магістрату з проханням виділити 6800 корон для електрифікації фабрики консерв, включно з монтажем трансформаторної підстанції. В іншому випадку фабрика може збудувати свою електростанцію або купувати електроенергію у власника іншої електростанції.
Як боролись з боржниками
На рівні держави в той час були прийняті суворі заходи до неплатників спожитої електроенергії. За неоплату у встановлений термін споживача відключали. А за повторне підключення він мусив заплатити – і за виїзд на підключення, і за перевірку факту нової оплати.
Але були ще й жорсткіші правила. Якщо після нагадування споживач не сплачував – МЗЕ демонтовували лічильник, який був власністю компанії. А після цього на споживача чекала процедура приєднання виключно як нового абонента зі сплатою коштів на обстеження його електроустановок і внутрішніх мереж.
Для працівників – безкоштовна електроенергія і проїзд трамваєм
МЗЕ дбали про своїх працівників. Наприклад, інкасатор тоді збирав кошти вдома у абонентів. За угодою в певний день і годину хтось мусив бути вдома. Враховуючи, що інколи у споживача не було дрібних монет, а рахунок був, наприклад, 10 злотих і 7 грошів, інкасатор, не маючи такої великої здачі, не брав цих 7 грошів. Тому за поданням директора МЗЕ всім інкасаторам доплачували по 10 злотих на місяць на такі видатки, не вимагаючи жодних звітів за ці кошти.
Також у додаток до зарплати працівники отримували плату на квартиру або службове помешкання. Крім того, електроенергія в помешканнях та проїзд у трамваях для працівників МЗЕ були безкоштовними і нелімітованими. Навіть їхні дружини їздили у трамваях за безкоштовними проїзними картками. Цікавий документ з архіву свідчить, що один електромонтер покинув дружину і віддав проїзний своїй коханці. На скаргу дружини змушений був їй повернути картку.
Жодних подарунків від підлеглих!
Цікавими є і службові правила працівників МЗЕ. Правила встановлювали випробувальний термін для робітників – 1 рік, далі ще 4 роки – статус тимчасового працівника. Після 5 років безперервної і бездоганної служби працівник приймався в штат, а після 10 років такої ж служби – міг бути зарахований в постійний штат.
Всі робітники поділялись на категорії. Найважливіші працівники були у І категорії – старші машиністи, старші монтери, старші контролери.
Прийняті на роботу працівники вище ІІІ категорії складали присягу на ім’я директора МЗЕ. Всі штатні працівники МЗЕ були зобов’язані ставитись дбайливо до підлеглих, не приймати від них подарунків, не грати з ними у карти, а також не позичати грошей.
Всі працівники повинні в часі служби перебувати в мундирі зі службовими відзнаками. Мундир надавався безкоштовно. При зустрічі з керівником працівник був зобов’язаний віддати йому честь по-військовому. Крім цього, у МЗЕ заборонялись анонімні заяви і подання.
Андрій Крижанівський,
фахівець Музею історії електрифікації Львівщини
ПрАТ «Львівобленерго»