Різні люди — і старі, і молоді, одне слово, усі — кажуть, що саме Полтва винна в тому, що у Львові досі немає метро. А якщо спитати мешканців, чому після зливи затоплює площу Лема чи Привокзальну, то відповідь теж не здивує: це все Полтва, усі претензії до неї.
Але хто ж вона така, ця підступна й лиха Полтва, що псує всім життя, створює страшенні затори зранку та заважає і пройти, і проїхати у зливу?
Кожен знає, що у Львові є річка, якої немає. Точніше — вона є, але протікає під нашими ногами. Під Оперним театром, під собором святого Юра, під проспектом Шевченка — і так можна перелічувати ще десятки й десятки місць, адже протяжність підземної річки вражає: 30 кілометрів — це не жарти. Ця річка — Полтва, яка з часом перетворилася з окраси міста на забутий Львівводоканалом і багатьма львів’янами підземний колектор.
Саме вона стала прихистком для однієї єврейської сім’ї, яка переховувалася тут під час Голокосту й завдяки цьому врятувалася. Хоча варто зазначити: більшість тих, хто намагався так урятуватися, все ж були знайдені й розстріляні нацистами. Полтва пам’ятає все: і злодіїв, які допомогою неї вибиралися до крамниць та грабували їх, і «замах» на генерального секретаря Радянського Союзу, вона навіть приховує власні водоспади.
Про все це у Львівській політехніці, на зустрічі зі студентами, розповідав дигер і дослідник підземель Андрій Риштун — людина, яка понад 16 років досліджує річку, проводить екскурсії та каже, що Полтва й досі може його здивувати.
Хто такий Андрій Риштун?
Доволі слушне запитання, адже не кожен раніше чув його ім’я. Андрій Риштун — випускник Львівської політехніки, за професією інженер, працює в IT-сфері та має чимало запатентованих винаходів у США. Своїм хобі він вважає різноманітні подорожі й мандрівки, зокрема дослідження Полтви.
Його експедиції — це не лише «пригоди для себе», а й системні дослідження стану міських колекторів. Андрій Риштун шукає історичні місця, фіксує руйнування, розповідає про знахідки й мріє, щоб ці маршрути стали доступними для туристів офіційно, а не нишком.
Полтва — річка, якої немає
Колись Львів мав зовсім інший вигляд — з відкритою Полтвою посеред міста. Вона текла там, де нині розташована стометрівка, оповивала Оперний театр (для його будівництва навіть довелося змістити русло річки на три метри), омивала площі й ринки.
Проте в середині XIX століття, коли почали зводити перший міський театр, Полтву вирішили «прикрити». Спершу над нею зробили кам’яне склепіння, щоб звільнити простір для майбутньої площі. Згодом, коли місто ще більше розрослося, а з винайденням бетону стало можливим масштабне будівництво, річку масово заховали під землю, розгалужуючи колектори в різні боки. Так під містом з’явилися десятки кілометрів тунелів — від Личаківського цвинтаря до Городоцької, від Погулянки аж до Привокзальної.
Як наслідок, Львів втратив свою головну окрасу. Там, де могли бути набережні й мости, з’явилися дороги та бруківка. І тепер, прогулюючись проспектом Свободи чи площею Ринок, мало хто здогадується, що буквально під ногами шумує справжня річка.
Хоча варто додати: багато хто уявляє Полтву як велику, широку та бурхливу річку на зразок Дніпра. Насправді ж навіть у XIX столітті вона була маленькою й вузькою — радше струмком завширшки кілька метрів (як дві-три велосипедні доріжки).
Місцями висота тунелів сягає шести, а то й сорока метрів, а подекуди — доводиться йти навкарачки. Полтва має і справжні водоспади: 18-метровий розташований на, а точніше під вулицею Городоцькою. А ще тут є унікальні історичні місця. Саме в цих тунелях єврейська сім’я змогла переховуватися від нацистів півтора року, виживши завдяки допомозі місцевих мешканців.
То чому Львів «плаває»?
Це питання постає дуже часто, особливо коли падає сильний дощ. А річ у тому, що система Полтви недосконала й має багато звужень. Там, де труба велика, а з’єднання зроблено занадто вузьким, вода не встигає пройти, й утворюються своєрідні затори. Саме така ситуація на площі Лема, Привокзальній чи проспекті Чорновола. От і маємо «фонтанчики» з люків і затоплені перехрестя.
Цікавий випадок
У 1960-х роках під вулицею Городоцькою, де протікає Полтва, стався потужний вибух. За однією з версій, підозрювали навіть замах на самого Микиту Хрущова. Насправді все було набагато простіше: один водій зливав бензин у каналізацію, щоб імітувати більшу витрату пального й уникнути роботи, а інший робітник необережно кинув недопалок у решітку. І БАХ! Випари бензину зайнялися — і колектор просто розірвало.
Вибух був таким сильним, що ділянку між церквою святої Ольги та Єлизавети і церквою святої Анни довелося відбудовувати. Стара споруда зруйнувалася, а новий тунель будували вже за допомогою спеціальної техніки та ліфта. Фактично це була справжня шахта під центром Львова: робітники копали, встановлювали тюбінги, а нагорі спокійно їздили трамваї й автівки.
Подорожі Полтвою
Дигери ходили Полтвою десятки разів. Спускалися через люки біля університету, пробиралися тунелями під парком імені Франка, а одного разу навіть сплавилися на човні вісім кілометрів підземною рікою — від Стрийського ринку аж до очисних споруд. Це був своєрідний «львівський річковий трамвай».
До повномасштабної війни Андрій проводив офіційні екскурсії — двічі на тиждень. Тепер тури зупинили з міркувань безпеки (адже ніхто не хоче повторного БАХ). «Але після перемоги ми знову відкриємо ці маршрути», — каже він.
У Полтві гарно, моторошно й дуже цікаво. Але водночас небезпечно. Тут слизько, рівень води різко змінюється, а за кілька хвилин дощу тунель може затопити повністю. Тому перше, на чому наголошує дослідник: ніколи не лізьте туди самі чи в негоду. Завжди беріть запасні ліхтарі та газоаналізатори. Це територія для дослідників, які знають правила безпеки.
P.S. Метро все ж таки можна збудувати, але на це потрібно багато-багато грошей.
